Вікіпедія створює унікальний місток між науковцями та широкою аудиторією, дозволяючи популяризувати роботу дослідників. У замітці для блогу «Вікімедіа Україна» історик, політолог та патрульний української Вікіпедії Андрій Бойда розповідає історію зі свого досвіду, яка демонструє синергію між науковими дослідженнями, вдосконаленням Вікіпедії та покращеннями поза цифровим простором.

У пошуках нових ідей для власної творчої самореалізації, ти не завжди знаєш, яка тема може тебе сама і знайти. Особливо коли це стосується минулого, де ще жили прапрадіди чи прадіди мого прадіда. Саме та австрійська доба, яку часто романтизують літератори, насправді була великим випробуванням. У часи відсутності власної держави, українцям доводилось в різний спосіб на підавстрійській Україні шукати можливості для боротьби за свої права. Хтось це робив політично, а хтось мовою культури. Саме мовою освіти та культури боровся за національні права українців на освіту рідною мовою гімназійний професор з Коломиї Людвиг Сальо (1853—1915). 

Власне про нього я дізнався тоді, коли шукав матеріали для своєї дисертації. Кілька речень у Вікіпедії і відсутність повноцінного шаблону цього діяча показували, що є ще над чим працювати. Включившись до команди вікіпедистів восени 2024-го, я поставив собі за мету покращувати або писати нові статті саме про своїх краян. Приклад статті з Сальо показав, що перед написанням і покращенням тексту, потрібно провести детальні пошуки. Одним із таких варіантів був і візит на Личаківський цвинтар, який періодично відкладався. Тим не менш, ще від 2021-го року я хотів відповісти на запитання — хто ви, пане Людвіг Сальо?

Він як особистість, яка є маловідомою, але водночас цікавою, привабив мене своїм забуттям серед широкого загалу. Як випливало з матеріалів преси, так і тих краєзнавчих розвідок, які були в мене на руках, цей чоловік був дуже скромним в побуті, але вимогливим до учнів. Чому? Бо попри свою щирість та доброту, проф. Сальо завжди чекав високих результатів від своїх вихованців. Він народився у Коломиї у родині з сусіднього Снятина, і його життєвий шлях був невід’ємно пов’язаний з освітою. Після завершення гімназії та університету Сальо повернувся у Коломию лише майже в 40 років. До цього він встиг працювати викладачем у гімназіях Ряшева та Сянока. Окрім того, що він викладав німецьку, українську та латину, в 1890 р. він склав іспит вчителя математики та фізики. Ймовірно, що пан Людвиг прагнув отримувати додатковий дохід від того, що його можливості для викладання розширились. 

В 1890—1892 рр. він викладав у Львівській академічній гімназії, де серед його учнів був майбутній галицький адвокат, суддя та один з командирів куренів Легіону Українських Січових Стрільців Степан Шухевич. У своїх спогадах він зазначав, що пан Людвиг був людиною доброю, чесною та справедливою. Також, пан Шухевич згадував, що справжнє прізвище його вчителя було не Сальо, а Сало. Ймовірно часткова зміна прізвища була потрібна для кар’єрної реалізації.

В 1892—1905 рр. професор Сальо викладав спочатку в польській, а з початку XX ст. в українській гімназії в Коломиї. Він не лише став одним із організаторів закладу, а й написав для нього декілька підручників з німецькою та латини. В той час він був очільником «Шкільної Помочі» (1894—1898), яка активно опікувалась шкільним українським питанням. У Коломиї його учнями були Іван Семанюк (Марко Черемшина), Василь Порайко, Андрій Тофан, Осип Букшований та ін. відомі діячі першої третини XX ст. По завершенню роботи в Коломиї, останні 10 років життя Сальо знову викладав у Львівській академічній гімназії. Тут він був активним членом Учительської Громади (з 1908), а також одним із лідерів Крайового Шкільного Союзу (з 1911), де керував секцією українського приватного шкільництва. Одним із найближчих його друзів та однодумців у Львові був професор, історик Михайло Грушевський.

Професор Сальо присвятив своїй педагогічній ниві майже 40 років. У нього не було родини і тому весь свій час він присвятив учням, яких щиро любив. Професор помер в забутті в останній місяць російської окупації Львова 4 травня 1915 р. Пам’ятник йому було споруджено незадовго до проголошення ЗУНР влітку 1918 р. на його могилі на полі № 63 Личаківського цвинтаря.

У процесі пошуку будь-якої інформації про проф. Сальо я з 2021-го року мав намір відвідати його могилу та віддати шану цьому невтомному борцю за українські культурні права в підавстрійській Галичині. Хоч і я зміг це зробити 2 січня 2025 року під час відвідин Львова, могилу вдалось знайти не одразу. Мені пощастило, що моя мама гарно орієнтується на місцевості. Коли ми вже збиралися йти, вона побачила зарослий мохом та чагарниками камінь, подібний до того, якою є плита на зображенні у Вікісховищі. Від моменту створення фотографії в 2017-му р. могилу фактично неможливо було впізнати. Це очевидно, адже маршрут не є привабливим для відвідин туристами через віддаленість від центральних алей. 

Одразу після цього я вирішив розширити статтю про Сальо у Вікіпедії. У цьому мені активно допомагав її адміністратор Вячеслав Мамон, якого я знав кількома місяцями раніше.

Разом з колегою ми за один вечір переклали текст з польської версії статті, інтегрували в українську. Додатково я віднайшов фотографію професора за 1900-й рік, а також впорядкував шаблон та наповнив статтю додатковою інформацією. Сформував запит на ім’я директора Личаківського цвинтаря Павла Богайчика, і доволі швидко отримав відповідь. У ній повідомлялось, що моє прохання про розчистку могили від чагарника виконали. Для порівняння мені надіслали фото до та після прибирання. Працівники цвинтаря діяли доволі оперативно, і виконавчість дирекції мене приємно вразила. 

4 травня 2025-го року до 110-ї річниці зі смерті проф. Сальо, я написав для Facebook-сторінки кладовища коротку біографію покійного — допис, який швидко розійшовся мережею. Того дня я радів не тільки за впорядковане місце спочинку цього діяча, а й згадував, як Вікіпедія дала мені мотивацію віднайти могилу та привести в порядок статтю, де не було ані шаблону, ані фото, ані кількох абзаців про життєпис забутого героя довоєнного часу в моїй рідній Галичині.