Кілька місяців тому в Україні вперше за добу незалежності реабілітували січового стрільця з Івано-Франківщини. Відновлення пам’яті про Юліана Гоїва стало тривалим процесом, який об’єднує наукові дослідження, медійну активність — і висвітлення у Вікіпедії. Більше про це розповідає у замітці для блогу «Вікімедіа Україна» історик, політолог та патрульний української Вікіпедії Андрій Бойда, який очолив цей процес.

Не часто буває так, щоб про ту чи іншу вагому постать з минулого на просторах Вікіпедії не було статті. Неважливо в яких обсягах — чи широкоформатна з багатьма розділами та фотоматеріалами, чи коротка на два–три абзаци. У випадку з Юліаном Гоївим, який є реабілітованим за моєю заявою в Національну реабілітаційну комісію 29 квітня 2025 року — така стаття є вагомою. Чому?

По-перше — це перший реабілітований в добу незалежності січовий стрілець з Івано-Франківщини. За моїми даними, колишніх українських січових стрільців (УСС) в переважній більшості реабілітувала ще радянська влада у період між 1955—1989 роками. Багато в чому це стало можливим через перегляд дотичних справ або ж заявою дружин, дітей чи інших близьких їм людей. У моєму випадку — це був перший схожий досвід. Правда перед тим був і вікіпедійний. 

До вересня 2024-го я не мав досвіду редагування у Вікіпедії і використовував її лише для коротких уточнень. Однак, коли я побачив, що стаття про Юліана Гоїва, якого я знайшов для себе ще в 2020-му році на Енциклопедії Сучасної України (онлайн), містила суттєві помилки стосовно життєпису і дат життя постаті, я вирішив це змінити на іншій платформі. Ще до того, як я зареєструвався у Вікіпедії, мій колега Jalmile створив коротку статтю про Юліана Гоїва. Там він послався на кілька статей, які я писав весною 2024-го, і ще одну — за осінь того ж року. Звісно, що започаткована ним стаття була лише заготовкою перед тим, щоб я зміг її періодично наповнювати потрібними даними.

Від статті до статті у наукових виданнях та збірниках конференцій, я поступово наповнював статтю про Юліана Івановича. Паралельно до роботи над нею, тривала і основна робота — посмертна реабілітація Юліана Гоїва. Заяву в регіональну комісію я написав 3 жовтня 2024-го. Її отримав секретар Івано-Франківської регіональної реабілітаційної комісії 8-го числа того ж місяця. Попередній її розгляд відбувся в листопаді того ж року. Мою заяву і попередню рекомендацію регіональної комісії було отримано Національною реабілітаційною в Києві при УІНП в січні 2025-го. 

По-друге, протягом цього часу я продовжував збирати матеріали про життєпис Юліана та інших членів родини Гоївих. Особливо цікаво про родину час від часу розповідає онук Ольги Гоїв (старша сестра Юліана) Олександр Отава. Він не тільки розповідав раніше невідомі історії, а й періодично доповнював статті про кожного із членів родини, які є у Вікіпедії. Це як біографія Юліана, так і його батька Івана, а також про молодших братів — Євгена та Зенона Гоївих. Стаття про Омеляна ще чекає свого часу.

За час збору матеріалів і очікування на рішення Національної реабілітаційної комісії стосовно справи Юліана Гоїва, американський дослідник УСС Василь Лопух став автором сайту з оцифрованим фотоархівом Легіону. Сайт поки ще не сильно опрацьований вікіпедистами. Тим не менш, я для себе уже багато знайшов цікавих фото і одне з Юліаном на горі Маківка у травні 1915-го року. 

Зранку 29 квітня 2025 року був приємний дзвінок з Національної реабілітаційної комісії. Тоді повідомили, що моя заява щодо посмертної реабілітації Юліана Івановича отримала схвалення. Того ж дня було ухвалене рішення, що у його справі немає складу злочину і відповідно за рішенням засідання № 35, Національна реабілітаційна комісія реабілітувала колишнього старшину УСС посмертно. Це сталось рівно в 110-ту річницю битви за гору Маківка, де Юліан і потрапив в полон, через 87 років після розстрілу і через 2 дні після його 136-ї річниці з дня народження.

За декілька днів до реабілітації місце, де прожив останні роки життя Юліан Гоїв віднайшов для мене адміністратор Вікіпедії В’ячеслав Мамон. Завдяки йому я зміг побачити як виглядає цей будинок на вулиці Григорія Сковороди у Харкові в наші дні. Правда на цім історія з редагуванням статті, пошуком нових матеріалів по темі і взагалі моє дослідження цієї постаті не завершилась.

20 травня отримав Новою Поштою надішли усі завірені копії документів щодо реабілітації Юліана Гоїва (висновок комісії, рішення і супровідний лист). Ще через день, обговорюючи свій задум з франківською редакцією Суспільного щодо сюжету про історію реабілітації Юліана Івановича, я паралельно заповнив заяву в СБУ щодо підшиття усіх реабілітаційних документів в його справу. Того ж дня це було виконано співробітниками архіву СБУ в Івано-Франківській області. 

Наші зйомки з франківським Суспільним розпочались 17 червня 2025-го в Снятині — на батьківщині Юліана Гоїва. Знімальна група з цікавістю відзняла матеріал вздовж усього історичного центру містечка. Окрім зйомок поблизу садиби Гоївих, також вдалось відзняти шкільний журнал з оцінками Юліана в колишній цісарсько-королівській школі, піднятись на ратушу і оглянути краєвиди міста з давньою історією, побачити церкву, де працював батько Гоїва і де був охрещений Юліан. Також зробили і скромну експедицію на місцевий цвинтар «Малий Личаків», де поховані батьки Юліана та його дві сестри — Ольга та Наталія. 

1 — Журналіст Степан Пенкалюк та історик Андрій Бойда під час зйомок сюжету про Юліана Гоїва, Снятин 17 червня 2025; 2, 3 — Андрій Бойда демонструє сімейні реліквії з фондів Івано-Франківського краєзнавчого музею та під час роботи зі справою Юліана Гоїва. Фото з дозволу авторів.

Згодом, зйомки продовжили в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, де є сімейні реліквії Гоївих, включно з фото Юліана Гоїва та Євгена Коновальця в російському полоні в серпні 1915-го року. Особливо цінним було те, що в івано-франківському архіві СБУ пішли на зустріч для зйомок цього сюжету. Управління дозволило продемонструвати справу Юліана в сюжеті — це було потрібно, адже без неї передати атмосферу радянських репресій 1937-го року було б неможливим.

6 липня 2025-го року франківське Суспільне презентувало сюжет «Січового стрільця Юліана Гоїва з Франківщини реабілітували через 87 років після розстрілу». Робота, яка готувалась місяць, закінчилася 8-хвилинним роликом на Ютубі. Поки це відео досі збирає свої перегляди, хочеться, щоб історія Юліана не була забута.

Загалом я бачу, що пророблена спочатку в межах Вікіпедії робота показала, що вона може перерости в щось більше. Маю надію, що пророблену мною працю зможуть помітити інші дослідники УСС. Окрім ЕСУ та енциклопедії ЗУНР, хотілося б, щоб і в інших ресурсах було більше достовірності, чіткості та, що головне — правди про людину, яка отримала історичну справедливість посмертно аж через 87 з половиною років опісля розстрілу…