З 1 грудня 2025 року до 11 січня 2026 року в українських Вікіцитатах уже вшосте відбувся марафон «Це сказала вона» в межах міжнародної кампанії #SheSaid, присвяченої видимості жінок та їхніх голосів.

Марафон зосереджується на цитатах видатних жінок — письменниць, науковиць, мисткинь, громадських діячок, політикинь та інших жінок, чиї слова мають значення й заслуговують бути зафіксованими.

Загальні результати марафону: 

• 8 учасниць та учасників
• створено 213 сторінок,
• додано майже 2500 цитат.
  

Наприклад, були додані цитати з книги «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, яка охоплює історію Кримського півострова з давніх часів до 90-х років і аж до анексії Криму Росією:

«— Машалла, — сказав дядя Бекір. — Українську треба знати, ми ж в Україні живемо. Але нам, кримським татарам, обов’язково знати і кримськотатарську, це ж наша мова!»

Або цитати з книги «І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни» — документально-художньої книжки української письменниці Катерини Єгорушкіної.

«Мрії — це спосіб прокласти містки у майбутнє, сказати собі, що майбутнє настане, навіть якщо наш горизонт планування — кілька годин або кілька днів»

Додані цитати української художниці Євгенії Гапчинської.

«Я настільки земна людина, що хотіла б жити саме тоді, коли живу. І в жодну епоху перенестися не хотіла б. А кумирів у мене ніколи не було — ні серед художників, ні серед акторів. Ніколи не відчувала перед знаменитостями трепету, ніколи не розуміла, навіщо люди беруть у них автограф. Мені подобається спілкуватися з тими, з ким спілкуюсь щодня». 

Та української художниці театру і кіно Марії Левитської, яка розповідає як виїхала до Праги на початку повномасштабного вторгнення: 

«І там мало не збожеволіла. Хто я там була? Кому потрібна? Ми жили у квартирі двох хлопців — прекрасної пари — один з яких був художником. Нас оточували великі картини відповідної тематики. Депресія була катастрофічною! … 

Тоді я знову почала малювати. Це був мій особистий порятунок, бо почуття, що ти нікому не потрібен — не покидало. Влітку Національна опера України відновила роботу, і я була щаслива, що знову потрібна».

Клариса Пінкола Естес — американська психоаналітикиня, її книга «Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах» 1992 року була бестселером протягом 145 тижнів.

«Пустеля — це місце, де життя дуже сконцентроване. Коріння живого чіпляється за кожну краплю води, а квітка накопичує вологу лише завдяки тому, що розкривається рано вранці й увечері. Життя в пустелі мізерне, але яскраве, і здебільшого відбувається під землею. Так само й життя багатьох жінок»

Надя Коменеч — румунська гімнастка, п’ятиразова олімпійська чемпіонка одна з найкращих у світі гімнасток XX століття.

«Страх не змусить мене тікати від труднощів. Навпаки, я біжу їм назустріч, бо єдиний спосіб позбутися страху — відштовхнутися, відпружити його ногами».

Дякуємо усім учасникам та учасницям!