Марина Чала — досвідчена освітянка і тренерка вікіспільноти. Вона понад п’ятнадцять років наповнює Вікіпедію, має великий досвід використання вікіпроєктів на власних уроках, а також віддавна навчає інших вчителів та вчительок роботі з Вікіпедією. Наприклад, є сертифікованою тренеркою міжнародної програми «Reading Wikipedia in the Classroom» і веде програму курсів «Вікіпедія для навчання».

У новому інтерв’ю ми поговорили з нею про її особистий досвід у Вікіпедії, цікаві приклади застосування вікіпроєктів у навчанні та поради для освітян, які лише думають про те, щоб почати активніше працювати з вікіпроєктами. 

Розкажіть про себе — де живете і працюєте в «реальному» житті? 

Я живу в Кропивницькому — місті, яке тричі змінювало назву у XX столітті, і вже один раз у XXI, яке є обласним центром і попри це мало хто в Україні знає, де воно знаходиться; де реальність швидко відсіює зайве і залишає тільки те, що працює.

Працюю методисткою в комунальному закладі «Кіровоградський (так, на жаль, область все ще Кіровоградська) обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського». Працюю з учителями над тим, як навчати в умовах, коли світло може зникнути, а тривога — перервати будь-який урок. Допомагаю зробити технології не модним словом, а інструментом виживання і розвитку.

Паралельно я вчителька інформатики та робототехніки в ліцеї «Максимум». Там усе просто: якщо система не працює — шукаємо помилку, а не винного. Діти дуже швидко вчать дорослих стійкості.

І ще я волонтерка інклюзивних проєктів. Бо освіта має працювати для всіх, особливо тоді, коли країні найважче.

Тож моє «реальне» життя — це освіта на перетині технологій, відповідальності й трохи впертого оптимізму.

Як ви потрапили до Вікіпедії? Про що була ваша перша стаття?

Офіційно я зареєструвалася у Вікіпедії у квітні 2010 року і саме тоді з’явилася моя перша стаття про Хмуру Олександра Олексійовича.

Але залишатися активною мене спонукала донька, яка дуже хотіла, щоб українського контенту, особливо про дитячу й підліткову літературу, ставало більше. Її першою статтею була «БараБука», і їй навіть довелося поборотися, щоб її не видалили. Це був хороший урок про те, як працює спільнота. 

Я спершу просто підтримувала її, а потім сама втягнулася. Мене захопила логіка структурування і спільнотворення знань.

На чому здебільшого фокусуєтеся у своєму внеску у вікіпроєкти зараз? Чи змінила це якось повномасштабна війна?

Я продовжую редагувати сама, але водночас багато часу приділяю спільноті: створюю списки статей для конкурсів, долучаюсь до роботи журі, проводжу вебінари та навчання для тих, хто хоче долучитися до редагування.

Повномасштабна війна, безумовно, змістила акценти. З’явилося більше запиту на якісний український контент, на перевірені джерела, на осмислення подій. І водночас більше людей, які хочуть бути корисними. Тому моя роль зараз, не лише писати, а й підтримувати інших: пояснити правила, допомогти не розгубитися, показати, що навіть одна добре написана чи доповнена стаття — це внесок у спільну стійкість.

Ви працюєте в освіті й одночасно активно редагуєте Вікіпедію. Як ці дві ролі підсилюють одна одну? Чи змінилося ваше ставлення до енциклопедії, коли ви почали її редагувати?

Ці ролі доповлюють одна одну. Як вчителька інформатики, я не можу просто сказати дітям «не довіряйте Вікіпедії». Я показую, як вона працює зсередини: як перевіряти джерела, як побачити історію редагувань, як відрізняти якісний текст від сирого. І в якийсь момент у дітей з’являється дуже доросле усвідомлення, що знання це не щось застигле, їх створюють люди. І вони теж можуть бути цими людьми.

З іншого боку, робота в освіті допомагає мені у вікіпроєктах. Я бачу, де прогалини, яких тем бракує, які статті потребують людської зрозумілої мови, хай і в енциклопедичному стилі, замість канцеляриту та наднауковості. 

А ставлення до енциклопедії змінилося кардинально. Колись це був просто зручний сайт. Тепер я знаю, що за кожною статтею стоять люди, суперечки, правки о другій ночі й трохи перфекціонізму. І що Вікіпедія це не «вони там», а «ми тут». І якщо щось неідеальне, то це не привід обурюватися. Це привід відкрити режим редагування.

Ви — досвідчена освітянка і активно використовуєте вікіпроєкти у навчанні. Розкажіть про кілька найцікавіших прикладів того, як ви особисто застосовуєте Вікіпедію і сестринські проєкти в навчанні.

У роботі з вікіпроєктами мене найбільше захоплює формат дослідження. Коли учні не просто «пишуть статтю», а проходять повний цикл: від пошуку теми й джерел до публікації, обговорення і доопрацювання. Ми створюємо й покращуємо статті, аналізуємо їхню якість, вчимося приймати правки без особистої драми. Ми розбираємо історії редагувань, шукаємо маніпуляції, говоримо про нейтральність. І в якийсь момент діти починають розуміти, що інформаційна гігієна — це базова річ.

Активно використовуємо й Вікісховище: говоримо про авторське право, ліцензії, суспільне надбання, відповідальність за зображення. Інколи долучаємося до конкурсів, що додає драйву й навчання за межами класу.

А моя велика мрія — міжрегіональний мережевий навчальний дослідницький проєкт. Щоб учні з різних областей працювали разом: досліджували локальну історію, культуру, науку своїх регіонів і наповнювали український сегмент Вікіпедії якісним контентом. Співпрацю, критичне мислення, комунікацію й відчуття спільної справи важко переоцінити.

Ви проводили багато курсів і тренінгів про Вікіпедію: «Вікіпедія для навчання» та інші.  Наскільки складно навчати інших людей тому, як працює Вікіпедія? На чому тут варто зробити особливий акцент? 

У певному сенсі я розглядаю Вікіпедію як таку собі модель суспільства, якщо хочете — тренажер соціальної зрілості. З правилами, конфліктами, підтримкою і спільною відповідальністю. І якщо ми вчимося конструктивно працювати тут, то маємо шанс бути трохи сильнішими й у ширшому світі. У курсі «Вікіпедія для навчання» я навчаю бути не лише і не стільки редакторами, а й грамотними споживачами вікіпроєктів: перевіряти джерела, дивитися історію редагувань, бачити упередженість, розрізняти факт і думку. Бо перш ніж щось змінювати, треба навчитися уважно читати. У Вікіпедії текст не «мій», а спільний. Його можуть відредагувати. Скоротити. Поставити під сумнів. І тут починається найцікавіше: потрібно вміти не ображатися, а аргументувати. Працювати зі сторінкою обговорення. Не воювати правками, а домовлятися джерелами. Люди бояться «щось зіпсувати». Тому важливо пояснити, що у Вікіпедії майже все можна виправити. Це середовище, де помилки та їх виправлення важлива частина процесу. І коли з’являється відчуття «я можу», напруга зникає. Також я завжди наголошую, що важливо дякувати за внесок. У спільноті тримає не лише правило, а й підтримка. Маленьке «дякую» іноді важить більше, ніж ідеально оформлена примітка.

На мою думку, навчати працювати з Вікіпедією складно не тому, що там «щось дуже технічне», найскладніше — перевести людину з позиції «я споживаю контент» у позицію «я відповідаю за його якість». 

Як ви бачите ідеальну інтеграцію Вікіпедії в урок? Чи є приклади з практики випускників курсу, які вас особливо надихнули?

• читати статтю як дослідники: хто це написав, на які джерела спирається, аналіз готової статті (джерела, нейтральність, структура), далі малі правки, і лише потім створення або суттєве доповнення матеріалу;
• кожне завдання має розвивати конкретну навичку: роботу з джерелами, академічне письмо, критичне мислення, цифрову етику;
• чіткі критерії, самооцінювання, взаємооцінювання, рефлексія, самоорганізована навчальна діяльність;
• розвиток культури діалогу: аргументувати, дякувати за правки, домовлятися;
• дослідницька робота: планування, пошук, перевірка, публікація; питання, гіпотеза, джерела, відповідальність за результат.

З практики випускників курсу мені найбільше запам’ятався проєкт Ольги Герінбург «Як Сталін та Гітлер ділили Європу». Надзвичайно цікава, продумана робота з використанням мультимовних та міжкультурних можливостей Вікіпедії.

Що б ви порадили освітянам, які лише думають про те, щоб почати активніше працювати з вікіпроєктами?

Я б порадила почати дуже бережно, без тиску й без очікування миттєвого результату. Дозвольте собі спершу просто придивитися до Вікіпедії уважніше: як побудована стаття, звідки беруться джерела, як люди домовляються на сторінці обговорення. Коли ми розуміємо логіку простору, тривоги стає менше.

Не потрібно відразу ставити перед собою великі завдання. Маленькі кроки працюють краще. Додати перевірене джерело, уточнити формулювання, виправити неточність. І це дуже терапевтичний досвід: бачити, що ти можеш щось покращити в спільному просторі знань. Це формує відчуття здорового, відповідального впливу.

І головне — не сприймайте вікіпроєкти як додаткове навантаження, робіть тільки якщо справді хочете і можете.