8 березня 2026 року відійшла у засвіти вікімедійка та наша колега — офіс-менеджерка і логістка «Вікімедіа Україна» Олена Гашинська. Їй було 60 років.
Олена народилася в Макіївці і більшу частину життя прожила на Донеччині. Закінчила педагогічний інститут, де вивчала французьку мову, яку любила все своє життя.
Працювала вчителькою французької у школі, викладачкою та перекладачкою у Горлівському державному інституті іноземних мов на факультеті французької мови, асистенткою проєктів та референткою-перекладачкою з французької у Науково-виробничій Асоціації Енергія, а також найдовше — асистенткою голови Ради директорів «Індустріального союзу Донбасу».
З 2014 року Олена дуже важко переживала війну, мріяла повернутися на рідну Донеччину і знову жити там.
Наприкінці 2023 року вона долучилася до нас як логістка і офіс-менеджерка «Вікімедіа Україна», ставши невід’ємною частиною нашої команди. Саме Олена відповідала за затишок у офісі і порядок на складі, за сувеніри, їх замовлення, перевірку якості, пакування подарунків для учасників конкурсів, марафонів, переможців акцій та розсилку. Це величезний пласт роботи, з яким вона справлялася бездоганно.
Олена робила фото сувенірів та завантажувала ці фото на Вікісховище для архіву та робила красиві тематичні фото для календаря «Вікі любить пам’ятки» у 2025 році.
Фото: Олена Гашинська, CC BY-SA 4.0
Автори фото на календарі: Роман Наумов, Катерина Поліщук, Богдан Голотко, Ігор Деревягін
«Для неї ця робота була дуже важливою. І тому, що ви оцінили її вміння. Ще мабуть і тому, що я працюю в неприбутковому секторі — їй це теж було цікаво. Вона часто захоплювалася тим, що любили її діти. Коли вона вже почувалася погано, все рівно продовжувала ходити на склад. Для неї це було важливо. Мама часто присилала мені приклади подарунків, які замовляла. Наприклад, печиво з лого Вікіпедії. Вона просила допомогти обрати того чи іншого виробника», — згадує Дар’я, донька Олени.
Своїми спогадами поділилися й вікімедійці та колеги Олени, які працювали з нею ці два роки:
«Досі не можу осягнути цю втрату і знайти правильні слова, щоб описати її.
Я працював з Оленою відколи вона прийшла у нашу команду і до останніх днів. Зараз найбільше згадую її прагнення робити світ навколо неї кращим і вимогливість та високі стандарти до себе. Мені ніколи не доводилося нагадувати Олені щось зробити; навпаки — часто потрібно було попросити взяти паузу і відпочити.
Олена чудово знала французьку мову і дуже любила Францію. Восени ми планували, що вона візьме відпустку, щоб ще раз відвідати свої улюблені місця на півдні Франції. І, звичайно, мріяла повернутися на рідну Донеччину, яку була змушена покинути у 2014 році. На жаль, ці плани та мрії не здійснилися — як і багато інших. Але ми будемо пам’ятати про Олену, допоможемо її сім’ї та зробимо усе, щоб вшанувати її пам’ять», — Антон Процюк, координатор програм «Вікімедіа Україна».
«Пані Олена була дуже світлою та доброю людиною, яка вкладала багато турботи й уваги в кожну взаємодію.
Коли вперше отримала дзвінок від неї щодо сувенірів за участь у марафоні ВМУА, підписала цей номер телефону як “Вікімедіа Україна”. Пізніше, коли дізналася її ім’я та прізвище, додала їх до контакту.
Відтоді щоразу, коли бачила дзвінок із цього номера, раділа можливості поспілкуватися з пані Оленою. У неї був лагідний і добрий голос, а в розмові завжди відчувалася щира турбота та бажання допомогти. У її словах відчувалися мудрість і тепла жіноча енергія берегині.
Її тепло відчувалося і в простих повідомленнях — коли пані Олена писала про відправку сувенірів, уточнювала адресу або нагадувала, що посилка вже надійшла і її потрібно забрати.
У цих, на перший погляд, дрібницях було багато щирості й людяності. Після спілкування з нею залишалося відчуття затишку, впевненості та спокою. Так її світло передавалося далі.
Останнє повідомлення від пані Олени я отримала 15 січня 2026 року. У відповіді того ж дня написала їй:
“…дякую вам за все, що ви робите, за вашу турботу, увагу та неймовірну продуктивність. Ви для багатьох є прикладом відданості своїй справі, пані Олено”.
Знаю, що багато українських вікіпедистів ставилися до пані Олени з такою ж повагою та вдячністю.
Досі важко повірити, що її вже немає з нами. Хочеться вірити, що її світла й добра душа знайшла спокій.
Світла і вічна пам’ять, пані Олено», — редакторка Вікіпедії та членкиня Правління «Вікімедіа Україна» Кейт Кіфа.
«Кожну посилку вона супроводжувала теплими словами в месенджерах — уважно, щиро і так, як вміла тільки вона (іноді з гумором). Пані Олена була відкритою та світлою людиною. Саме тому я знаю про її любов до квітів дельфініумів, а ще про її хобі вирощувати овочі вдома. Я завжди думала, що людина, яка може самостійно виростити таку красу, — особлива. Вона болісно переживала втрату своєї собаки, і мріяла повернутися разом із нею до рідного Донецька, де залишився її вишневий садок. Усі, хто коли-небудь отримували сувеніри від Вікімедіа Україна — згадайте про неї тепло. Бо разом із сувенірами вона вкладала у ці посилки частинку своєї душі. І я певна, що згадуватиму про неї щоразу, коли отримуватиму посилку — про її тепло, уважність і турботу», — Мар’яна Сеньків, членкиня «Вікімедіа Україна» та колишня членкиня Правління.
Фото: Агнета (нікнейм Олени у вікіпроєктах), CC BY-SA 4.0
«Олена була бездоганною колегою, за весь час у нас не було жодного непорозуміння. Але нас об’єднувало набагато більше: у нас дуже співпадав погляд на світ і на маленькі радощі життя — любов до тварин та вирощування квітів. А ще смаки в одязі — я завжди питала Олену, де вона бере такі гарні сукні. Це місце в моєму серці назавжди залишиться порожнім», — Олена Вінсент, менеджерка напрямку «Підвищення участі» ГО «Вікімедіа Україна».
Фото: Ірина Бойко, СС0
«Пані Олена….була. Для мене ці два слова в одному реченні вже нонсенс, але смерть не приходить тоді, коли ми її чекаємо. Вона була дуже доброю і чуйною людиною й спілкування з нею було сповнене тепла та розуміння. Мені надовго запам’яталося завершення курсу “Вікіпедія 55+”, де після церемонії вручення сертифікатів ми розговорилися про 90-ті. Так, про ті 90-ті, які виявилися дуже різними для Вінничини та Донеччини. Запам’яталося її ставлення до домівки, яку вимушена була покинути, про знання французької та про улюблених песиків. І ні, я ще й досі не можу повірити, що її більше нема з нами!», — Наталія Ластовець, членкиня Правління ГО «Вікімедіа Україна» .
«Я прийшла працювати буквально на місяць-два пізніше за Олену, тож в якомусь сенсі ми знайшли також мову через те, що вона також була новачком і не завжди була впевнена, що і де краще зробити. Однак я пам’ятаю наш офіс до неї, і тоді, коли вона вже почала працювати — усюди запанував порядок і чистота! Напевно ще ніколи наш склад не був настільки впорадякованим і систематизованим, а вікімедійці не раз казали мені, наскільки класно і чітко до них доходять сувеніри завдяки її зусиллям. Складно повірити, що таку відповідальну людину хтось колись міг не хотіти брати на роботу. Ми могли з нею і сміятися, і злитися, і сперечатися, але ми ніколи не розходилися на поганій ноті. Цей світ не усвідомлює, яку втрату він пережив. Мені буде її дуже не вистачати. Сподіваюся, що там, де тепер її душа, їй тепло і більше ніколи не буде боліти», — Ірина Бойко, менеджерка з комунікацій «Вікімедіа Україна».
Фото: Вікторія Іванків, CC BY-SA 4.0
«Я з нею нечасто мала нагоду співпрацювати, але гарно пам’ятаю, коли такі взаємодії були. Наприклад, мені запам’яталося, коли на церемонії нагородження “Вікі любить пам’ятки” була Олена. Вона розкладала сувеніри, перевіряла комплектність пакетів з подарунками, допомагала в організаційних питаннях на локації. І робила це все дуже чітко, доброзичливо, впевнено, відповідально. Олена була дуже теплою, надійною людиною. Це відчувалося в усіх взаємодіях із нею. Ось це фото з того нагородження. Тоді вперше наживо і познайомилася з нею», — Ольга Мілянович, прессекретарка ГО «Вікімедіа Україна».
Фото: Вікторія Іванків, СС0
«Додам тільки, що пані Олена з тих людей, у яких душа молода — вона намагалася вчитися новому. Вона зареєструвалася у Вікіпедії, щоб вантажити світлини, яких у неї назбиралося. І саме її авторства роботи ілюструють статтю про рідну Новоселівку Другу Покровського району. Тепер, на жаль, тимчасово окуповану. Світлин з самого села, річки Кам’янки не було до цього взагалі завантажено до Вікісховища. Це історичні та унікальні фото, хоча й любительські. Пані Олена також вантажила світлини із Фло — маленького селища на півдні Франції, та інших місць. Вона любила світ і не тільки бачила його красу, а й любила ділитися нею з іншими», — antanana, адміністраторка та редакторка українського розділу Вікіпедії.
Фото: Агнета, CC BY-SA 4.0
«Пані Олена — це та людина, з якою було справді приємно і тепло працювати. В її роботі завжди панувала структурованість, чіткість в діях, надзвичайна відповідальність, цікавість, а в комунікації — чуйність і доброта. Вона по-справжньому турбувалась за кожну посилку, за кожне пакування і робила це з любовʼю, що не могло бути не поміченим. А справжнім підтвердженням цього є десятки відгуків від наших отримувачів.
І навіть у такий складний для пані Олени період, попри все вона продовжувала робити свою роботу на високому рівні і з любовʼю до своєї справи. Нехай вона запам’ятається нам такою ж світлою і чуйною людиною. Світла пам’ять!», — Олеся Луканюк, менеджерка проєктів «Вікімедіа Україна».
«З великою теплотою в серці згадую про Олену, світлу, мудру, розумну та виважену жінку, яка з такою турботою могла організувати простір. Світла пам’ять про неї назавжди залишиться у наших серцях», — Марина Лютинська, членкиня Ревізійної комісії «Вікімедіа Україна».
На сторінці пані Олени на сайті «Вікімедіа Україна» можна висловити свої співчуття чи поділитися спогадами.
У Олени залишився чоловік, донька та син. Якщо ви маєте змогу — підтримати родину матеріально можна за цим номером картки: 4441 1110 6195 6029
Вікімедіа Україна 