Щороку ми нагороджуємо волонтерів та волонтерок, які зробили вагомий внесок у розвиток сестринських вікіпроєктів українською мовою.
Розвиток сестринських вікіпроєктів допомогає, забезпечує доступ до безкоштовних навчальних ресурсів та надають користувачам та користувачкам можливість отримувати перевірену інформацію з різних галузей — від мовознавства до подорожей. Усі ці проєкти доповнюють один одного, сприяючи глобальній освіті та розвитку інформаційної культури.
Хочете, щоб учні та учениці не просто вчилися, а із задоволенням занурювались у тему уроку? Тоді вам точно до нас!
На цьому вебінарі ми разом розглянемо сучасні цифрові інструменти, які допоможуть зробити заняття інтерактивними, змістовними та натхненними.
21—22 травня пройде онлайн-Віківоркшоп 2025 — щорічний форум для презентації досліджень, які аналізують Вікіпедію та вікіпроєкти.
Це найбільша подія року, яка об’єднує дослідників та дослідниць, що вивчають усі аспекти проектів Вікімедіа (їх внутрішні процеси, вплив на світ тощо). Долучитися до конференції можуть усі охочі вікімедійці.
Наприклад, минулого року учасники та учасниці презентували статті та робили виступи про взаємодію відкритих знань та ШІ; чи номінують у Вікіпедії на вилучення біографічні статті про жінок швидше, ніж про чоловіків; як офлайн-знайомства впливають на вибори адміністраторів; досвід нейровідмінних вікімедійців тощо. З програмою минулого року можна ознайомитися тут.
Захід дводенний: 21 травня (середа) з 17:00 до 21:00 та 22 травня (четвер) з 14:00 до 18:00 за Києвом.
Воркшоп безкоштовний. Для участі зареєструйтеся за посиланням: https://pretix.eu/wikimedia/wikiworkshop2025/
У новому дайджесті розповідаємо про минулі події місяця, ділимося актуальними можливостями, новинами проєктів та майбутніми планами.
Вікіпедія — це відкрита платформа, до якої може долучитися будь-хто. Це її сила, але це також створює ризики для волонтерів та волонтерок Вікіпедії: від переслідування до втрати персональних даних.
Запрошуємо усіх охочих долучитися до вебінару 8 травня о 18:00, де обговоримо:
Сфокусуємося на міжнародній перспективі. Зустріч проведе Крістел Штайґенберґер — досвідчена редакторка німецької Вікіпедії та колишня спеціалістка команди безпеки Фонду Вікімедіа. Спілкуватимемося англійською мовою з послідовним перекладом на українську.
Вікіпедія — це вільна енциклопедія, яку може редагувати кожен. Однак є правила, яких треба дотримуватися, щоби ваш внесок був корисним і зберігся. У новому відео адміністраторка української Вікіпедії Нестеренко Оля розповідає про п’ять поширених помилок, яких варто уникати при створенні статті.
Повний відеокурс з корисними порадами про редагування Вікіпедії та вікіпроєктів дивіться за посиланням.
Технічна частина Вікіпедії часто здається «не для нас» — складною, незрозумілою, «для технарів». Але це не так. Цей курс — шанс опанувати інструменти, які відкривають новий рівень внеску до Вікіпедії.
До 4 травня включно запрошуємо всіх охочих долучитись до акції «Культурна спадщина України». Мета кампанії — наповнення Вікіпедії інформацією про пам’ятки культури та історії, що перебувають під загрозою знищення чи вже втрачені, в тому числі через російську військову агресію.
Протягом двох місяців учасники та учасниці конкурсу «Фемінізм та фольклор» у Вікіпедії створювали та доповнювали статті про народні традиції, обряди, ремесла, музику, танці, свята, міфологію та фольклорні жанри, а також досліджували роль жінок у збереженні цього багатого спадку.
Що мотивує волонтерів-редакторів Вікіпедії створювати нові статті? Публікуємо замітку Андрія Бойди, історика, політолога та патрульного української Вікіпедії. Він розповідає про історію, котра змотивувала його створити одну зі статей — про костел святого Станіслава в селі Старий Вишнівець Тернопільської області.
Незалежно від того як і де ти перебуваєш, в тобі завжди зберігається інстинкт до праці над чимось корисним. Так було і в тім випадку, який трапився зі мною 4 квітня 2025 року. Коли ми поїхали в турне з матір’ю на її день народження, попередньо планували здійснити турне одного дня. Якщо переважно ми їздимо в межах моєї рідної Франківщини, то цього разу був задум поїздки на північ від сусіднього Тернополя. Звичайно можна багато говорити про переваги і недоліки цього маршруту, але головна проблема краю — відносно невелика кількість АЗС і комфортних закладів харчування вздовж головних транспортних артерій. Тим не менш, сюди хочеться приїжджати знову і знову, адже цей регіон є найбагатшим на замки і давню сакральну архітектуру.
У межах однієї лише Тернопільщини за власними підрахунками можна утворити понад 20 різних екскурсій вихідного дня. Мій маршрут зразка 4 квітня цього року — це 208 кілометрів в одну сторону. Перша точка маршруту — Збаразький замок, середня точка — Вишневецький замок-палац, а фінальна — руїни королівського замку на горі Бона в місті Кременець. Поміж тим як відвідини перших двох замків щоразу вражають станом поновлення, цього, на жаль, не можна сказати про Кременецьку твердиню. Ймовірно головна перешкода цьому є повномасштабна війна та поточні проблеми місцевої громади.
Багато можна говорити про ті враження, які отримуєш за час власних подорожей і про те чому вони важливі сьогодні. Однак, якщо згадати про неплановану зупинку, то це були руїни колись красивого костелу в селі Старий Вишнівець. Їх добре видно з боку південної частини палацового комплексу у сусідньому Вишнівці, який розділяє ріка Горинь і великий став поруч. Костел не просто зацікавлює — він ніби змушує тебе проїхати до нього. Що ми згодом і зробили.
Фото: Андрій Бойда, CC BY-SA 4.0
Що ж вдалось побачити за якихось 600-700 метрів південніше палацу Вишневецьких у сусіднім селі, де навіть не відчутно кордону між ними? Перше — це вкрай занедбаний стан святині, яка згодом може бути втрачена.
Друге — відсутність будь-яких інформаційних табличок. Так, довкола костелу ще непогана прохідність, але все ж — всередині окремі паростки чагарнику сягають до 5-7 метрів у висоту. Розпис на стелі, як і дзвіниця – фактично втрачені. Добре виднівся вхід до крипти костелу, де ймовірно були поховані Мнішеки – наступники Вишневецьких по правах на власність їх палацу у сусіднім селі. Однак потрапити туди зась — вхід є аварійним і зарослим. Так само втрачена статуя Святого Станіслава, яка виднілась на вершині цієї дзвіниці. Чому ж така ситуація?
Як я з’ясував через інформацію на кількох місцевих сайтах, костел Святого Станіслава був збудований в 1756–1757 рр. як парафіяльний. Ініціатором його спорудження був генерал-лейтенант, галицький староста Ян Кароль Мнішек, котрий згодом і спочив у 1759 р. Хрестоподібний костел планувався як парафіяльний для родини Мнішеків і на перспективу — тут мала бути їх родова усипальниця. Ймовірно серед похованих тут Мнішеків є Міхал Єжи Вандалін Мнішек (1742–1806), який доводився фундатору костелу сином.
Частково збережені стінні розписи другої половини XVIII ст., які є на склепінні перед вівтарем, де ще можна бачити обриси Святої Трійці ще трохи нагадують про колишню велич. Кажуть, що тут був образ Антонія Падуанського, котрий наприкінці XIX ст. місцеві жителі вважали чудотворним. Чи постраждав костел у Першу світову війну? Встановити не вдалось. Точно відомо, що для місцевих поляків у міжвоєнний час він добре виконував функціонал парафіяльного центру. Однак внаслідок бойових дій в 1944 р. костел було зруйновано радянськими партизанами. Опісля Другої світової війни костел ніхто не поновлював як культову споруду і в 1950–1960-х рр. частково він був розібраний колгоспниками на будматеріал.
Те, що я побачив 4 квітня, не могло не розчарувати. Опісля повернення з турне я сів за ноутбук і на основі відкритих даних спробував реконструювати історію втраченої величі. Так на просторах мережі і з’явилась стаття про костел, який турист заледве помічає з дороги, але добре бачить з вікон Вишневецького палацу.
Вікі любить Землю Вікі любить пам’ятки Блог Wikimedia Foundation
Вікімедіа Україна 