Подорожуйте з нами — поїдьте у свою Вікіекспедицію! Ми повернемо вам витрати на мандрівку, якщо ви завантажите фото у Вікісховище і напишете статті у Вікіпедії про побачені об’єкти. До вашої уваги допис від організатора однієї з нещодавніх Вікіекспедицій.

Володимир-Волинський — це одне із найстаріших міст в Україні. Перші письмові згадки про місто належать до межі Х-ХІ ст. Відтак, Володимир наповнений історичними пам’ятками. Але на відміну від, скажімо, Львова, тут немає натовпів туристів — місто не має слави туристично привабливого. Воно є тихим, провінційним та надзвичайно цікавим містечком.

У Вікіпедії Володимир представлений доволі непогано. Розлога стаття має чимало інформації та добре проілюстрована. А от про історичні пам’ятки, за винятком найбільш відомих (Успенський собор, Василівська церква-ротонда, Собор Різдва Христового, Костел Іоакима та Анни), окремих статей не було. Це й стало основною причиною ініціювання вікіекспедиції.

У висліді вікіекспедиції до Вікісховища завантажено 248 світлин, створено 3 нові статті: Лодомирське кладовище, Стара катедра та Домініканський монастир (Володимир-Волинський).

Лодомирське кладовище

Найцікавішою пам’яткою для мене було Лодомирське кладовище. Відкрите на поч. ХІХ ст. Поділялося на три частини: єврейську, католицьку та православну.

Єврейське кладовище після винищення місцевої єврейської громади під час Голокосту занепало і у 1950-1960-х рр. було знищене радянською владою. На його місці розбито парк (в радянський час — імені Гагаріна), збудовано кілька багатоповерхівок та школу. Уже за часів незалежності активісти розшукали місце та відбудували огель (капличку) на могилі Шломо Карлінера, місцевого цадика. Час від часу цю могилу відвідують паломники-хасиди. Вона ж піддається регулярному вандалізму.

Католицьке кладовище перебуває у стані занепаду. Польська та католицька громади у місті майже зникли після Другої світової війни, адже або примусово були переселені до Польщі, або виїхали самі у страху після польсько-українського конфлікту 1943 р., або ж були репресовані радянською владою. В останні роки, за словами місцевих мешканців, чисельність поляків та католиків зростає. Але видається, що це має більше кон’юнктурний характер для отримання певних вигод від Польщі.

На Лодомирському кладовищі є доволі багато польських могил. Найдавніша збережена та зафіксована могила — Констанції Коссовської 1827 р. у вигляді каплиці. Зараз каплиця стоїть без даху, а стіни значною мірою зруйновані. Цікавими є поховання польських солдат 1919—1920 рр., які загинули, у тому числі, і у бою за Володимир проти українців у січні 1919 р. Загиблі українці з того ж бою поховані в українській частині кладовища, на меморіалі Борцям за волю України. Також є могили володимирських поліцейських, що загинули у 1924—1925 рр., та поляків, убитих у 1943 р.

Надзвичайно цікавою та ніде не описаною пам’яткою є хрест на честь 15-річчя відновлення польської державності (1918-1933).

Спеціальних досліджень про православне кладовище не існує. Хоча підстави для цього є. Найвагоміше поховання — це Меморіал борцям за волю України. Там поховано 10 або 12 українських стрільців, що загинули у січні 1919 р., та жертви розстрілів у Володимирській в’язниці у 1939-1941 рр. Могил інших вояків армії УНР, про яких згадують у літературі — Івана Франківського, Масловця-Далекого — віднайти не вдалося.

Також є могила трьох вояків УПА (Костянтин Гах, Костянтин Березовський та невідомий) за 1947 р. Під час поховання над могилою посаджено три ясени. Зараз ясенів уже немає — спиляли.

На центральній алеї — могила вояків російської армії за серпень 1914 р. У перші дні Великої війни поблизу Володимира (що тоді був за кількадесят кілометрів від тодішнього російсько-австрійського кордону) відбувалися бої. Місто обороняв Бородинський полк, солдати якого і поховані тут.

Окрема історія — про могили радянських солдат. Загалом, це звична пам’ятка. Радянський режим попіклувався про те, аби чи не у кожному населеному пункті була радянська могила. Це мало би виховувати радянський патріотизм у місцевих мешканців. Тому на Ладомирському кладовищі є кілька могил червоноармійців з доволі помпезними пам’ятниками у стилі радянського монументалізму.

Але є й виняток. Могила невідомих вояків Червоної армії, що загинули при окупації міста СРСР у вересні 1939 р. А нам розповідали, що ніяких боїв не було, що «золотий вересень», що мешканці радо вітали «радянських братів-визволителів»…

На кладовищі є кілька могил з написами німецькою мовою — вочевидь, лютеранської громади, яка була у місті до кінця Другої світової війни доволі потужною.

Громадські, сакральні та меморіальні споруди:

Червона школа по вул. Драгоманова, зараз пустує.

Графіті випускників школи:

Приміщення школи Бейт Яков теж пустує. У місцевій пресі пишуть, що є план реконструкції.

Новозбудований храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії:

Єврейська лікарня, нині — різні адміністративні установи

Музей, а колись — повітовий сеймик:

Мури монастиря капуцинів (XVIII-XIX ст.). Костел Іоакима та Анни був частиною цього монастиря. За мурами нині зовсім не монастирська забудова.

Радянський меморіал на центральній площі міста. Колись на цьому місці були єврейські квартали. З самим пам’ятником не усе гаразд. На пам’ятнику — одні прізвища, а за даними ОБД Меморіал там поховані інші.

Поруч — меморіал загиблим в АТО.

Меморіальна табличка на автостанції, про яку майже ніхто не знає:

Під час ремонту будівлі магазину виявили напис міжвоєнного часу. Тепер у місті є така атракція:

Млин, а тепер — хлібозавод:

Тут жив Річинський. Хто це такий? Читайте у Вікіпедії.

У міжвоєнний час для чиновників будували ось такі будинки:

Єврейська сільськогосподарська школа, тепер — аграрний коледж:

Будівля 1931 р.

Меморіал жертвам НКВС:

Стара катедра — рештки найдавнішого християнського храму на Волині, а можливо, й в Україні. Територіально це уже не місто Володимир-Волинський, а село Федорівка Володимир-Волинського району. Проте, візуально межу між містом та селом ви не помітите. Між іншим, ця місцина — на високому березі річки Луга.

Домініканський монастир, про який уже є стаття у Вікіпедії. Там же висить дошка про «прославлених» радянських прикордонників.

Капличка, зведена до 900-річчя Хрещення Русі:

Меморіальна дошка Небесній Сотні:

Колишній магістрат та міська дума. У переліках пам’яток значиться як приміщення, де у 1920 р. розташовувався місцевий більшовицький ревком (декомунізація до таких речей ще не дісталась). Тепер музична школа.

Пам’ятка природи — дуб-велетень. На цьому місці комуністи хотіли зробити кладовище і здійснили кілька поховань. Але громада повстала. Кладовище перенесли на Лодомирське.

Цей будинок будувався як пошта, нині там якісь офіси. З вулиці виглядає гарно (хоч і спотворено рекламою), а з двору — ні.

Колись — школа, нині — центр зайнятості, невдовзі мають перебудувати під Центр надання адміністративних послуг. Кажуть (пошепки), що в роки нацистської окупації тут було гестапо.

Забудова вулиці Князя Василька:

Кінотеатр ім. Т.Г. Шевченка. Чомусь значиться пам’яткою. Хоча це типова споруда за проектом архітектора Зінаїди Брод. Таких у колишньому СРСР було більше ста…

І ще одна єврейська школа — Талмуд-Тора.