Веранда одного з будинків, село Руська Мокра. Автор фото — Dutiasvity, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Закарпаття завжди приваблювало людей своїм м’яким кліматом, чистим повітрям, горами, архітектурними пам’ятками та смачною кухнею. Здавна цей край населяли не лише українці, а й німці, австрійці, євреї, угорці та румуни. Їх вплив до сих пір відчувається в традиціях, у мовленні, архітектурі, побуті і т.д. Закарпаття перебувало у складі Австрійської, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, Української Радянської Соціалістичної Республіки. І нарешті — як частина незалежної України.

Криниця «журавель» в с. Руська Мокра. Автор фото — Trayan Mustyatse, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Коли їдеш по дорозі з Рахова на Ужгород чи Мукачеве, то не доїжджаючи до Тячева (приблизно за 5 км) є поворот вправо. Туристичні автобуси зазвичай його оминають і їдуть прямо. А от і дарма. Ці місцини приховують багато таємниць та туристичних принад.

На жаль, у рамках однієї експедиції не вдалося описати і побувати у всіх селах, що передували Дубовому. Минаючи Біловарці, Вільхівці, Нересницю, Ганичі, наша група дісталася першого села зі списку — Калини.

Здавалось би, звичайне собі село, що простягнулося вздовж головної дороги. Проте колись тут хотіли побудувати найбільший в районі будинок культури. Будівництво почалося і не було завершене. Помаленьку будівля занепадає і, як видно із графіті на стінах, є місцем тусовки сільської молоді.

Якщо в центрі села повернути вліво і перейти через міст,  то можна натрапити на краєзнавчий музей. Називається він «Калини 3 в 1»,  і відкрив його у власній оселі пан Куцин (Дід Медовик). Експонати вражають: тут вам і  музичні інструменти, і зброя, і гуцульський одяг, і предмети побуту, і посуд, і прикраси. Все знайдено у людей на горищах та у підвалах. Також Дід Медовик частує гостей вином та медом.

Погляд затримують на собі місцеві гори Плеша, Качулка, Климбак. На них легко підійматися туристам-початківцям.

Після Калин нашу експедиційну групу радо вітає містечко Дубове. Колись його населяли здебільшого євреї. Про це засвідчує синагога в центрі міста, яку «совєти» перетворили у будинок культури. А на виїзді із містечка розташоване велике єврейське кладовище. В радянський період село отримало розвиток після будівництва вертолітного заводу повного циклу. Тисячі нових робочих було привезено з різних куточків СРСР. Через секретність воєнного об’єкту Дубове зникло на той час із географічних карт.

Зараз Дубове — це сучасне містечко з готелями, кафе, ресторанами, форелевим господарством та інфраструктурою, потрібною для туристів. Родзинкою є те, що влітку можна купатися у річці Тересві, чиї бурхливі води беруть початок у полонинах. Туристи-початківці можуть підійнятися на гору Делуц і милуватися місцевими краєвидами. Досвідчені туристи можуть спробувати свої сили і здійснити сходження на гору Апецьку.

Наступним у списку і по дорозі було село Красна. Воно розташоване на березі річки Тересви. З усіх боків Красна оточена горами: Темпа, Апецька, Полонина Красна. Сходження на ці вершини краще робити із місцевим провідником, аби не заблукати.

У центрі села розташована пам’ятка архітектури XIX ст. — церква Успіння Божої Матері, побудована у 1861—1879 рр. Якщо вдасться потрапити всередину, то готуйтеся затамувати подих. Інтер’єр церкви унікальний, бо над ним трудилися майстри-будівельники, запрошені із Франції. Іконостас привезений із Польщі. Дзвони — з Франції. А ікони Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа куплені в італійського художника, який у той час перебував у Мукачівському монастирі.

Церква Успіння Божої Матері в с.Красна (2), вид з хорів. Автор фото — Trayan Mustyatse, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Наступним на черзі було село Усть-Чорна. Тут випікається дуже смачний хліб на дровах, а вудженина і тепер дозріває на горищах давніх австрійських будинків. Вплив австрійців видно одразу: чепурні вулички, мощений камінням потік, костел та школа — все виглядає охайно.

В Усть-Чорній варто побувати в день літнього сонцестояння та святі шайбликів. Раніше тут був водоспад, який нагадує Яремчанський. Проте його затопила нова міні-ГЕС.

До Руської Мокрої та Німецької Мокрої наша команда добиралась автостопом на лісовозах. Атмосфера цих сіл неймовірна. Пощастило, що під час нашої подорожі світило сонце, бо майже весь час в цих краях іде рясний дощ.

Наостанок залишився Лопухів (давня назва Брустури). Це село не дуже пристосоване для туристів, проте з нього можна почати підйом на Свидовецький хребет. Ми побували на полонині Торговиця і на горі Свидова. Восени тут проходить фестиваль «Брустурянська кедровиця».

Усі статті у Вікіпедії про села Тячівщини було доповнено інформацією та фотографіями.