Триває проект Вікіекспедиції, і ось нова подорож: на початку квітня двоє учасників відвідали кілька районів Тернопільської області. Результат — нові фото і покращені статті у Вікіпедії.
Метою експедиції було відвідати та сфотографувати усі збережені дотепер старі дерев’яні церкви північних районів Тернопільської області та наповнити статті Вікіпедії актуальним фотоматеріалом. А ще — доповнити ними найбільший на сьогодні ілюстрований каталог дерев’яних церков, що налічує більше 1500 дерев’яних церков Західної України.
Цей регіон історично особливий тим, що до початку ХХ століття знаходився під владою Російської імперії. Церкви, будовані тут до Першої світової війни, не схожі на інші тогочасні церкви Галичини. Переважно синього кольору, часто з високими вежами-дзвіницями над входом. Ще — концентрація саме дерев’яних старих церков тут найбільша на все Тернопілля. В інших районах між старими церквами переважають муровані. Зараз це єдиний регіон в Галичині, де домінує православна церква Московського патріархату.
Окрім церков також цікаво було дослідити нові, непопулярні для туристів місця, особливості, ландшафти. Багато сіл ніби застигли десь в 70-80-х роках: там повністю відсутні сучасні будівельно-оздоблювальні матеріали. Жодного пінопласту на фасадах, металочерепиці чи глухих металево-бетонних парканів. Всі хатки під старим шифером/бляхою, побілені з використанням кольорів, непритаманних сучасному будівництву.
Часом трапляються і такі старі, але доглянуті хатки:
У селах збереглось багато старих брукованих доріг, вимощених місцевим каменем
Та зазвичай збоку брукованої є альтернативна грунтова дорога, якою очевидно користуються частіше
Експедицію було розділено на 2 виїзди. Через великі розміри місцевих церков, експедиція планувалась на ранню весну, щоб зробити якісні кадри до того часу, як зазеленіють дерева довкола церкви і заступлять їх своїм листям. Перший виїзд був одноденний 1 квітня, другий — на два дні, з ночівлею 8—9 квітня. Старт зі Львова, тому виїжджали о четвертій ранку, щоб до сходу сонця вже бути біля першої церкви на маршруті і по максимуму використати світловий день.
А останні церкви фотографували вже перед заходом сонця
З моментів, що найбільше запам’ятались — церква в селі Куликів. Ще здалеку побачив, що на місці, де мала б стояти стара дерев’яна, стоїть нова, ще не завершена, мурована з піноблоку церковця. Розчарування. Під’їжджаю, щоб зробити кадр і рухатись далі. Заглядаю в віконні отвори, а вона там… старенька, дерев’яна, замурована заживо, стоїть затиснена, чекає поки нову шкарлупу добудують, а її розберуть і, мабуть, спалять. Сумно.
Ще, в селі Борщівка Ланівецького району, місцевий староста хвалився, що вже має дозвіл від єпархії на розбір старої, величної дерев’яної церкви, бо ж збоку стоїть вже нова, а ця не доглядається і по трохи валиться. Показував місце, ще планують викопати рів, скидати туди розібрані дошки і спалювати. На жаль, така доля вже спіткала дуже велику кількість старих дерев’яних церков, і ще багато їх так і не дочекаються на реставрацію і належне визнання.
У селі Людвище Шумського району вдруге за всі поїздки мені не дозволили сфотографувати церкву. Загалом часто бувають конфлікти з місцевими, які остерігаються чужинців, та після моїх пояснень та перегляду документів відступають. А тут, місцевий піп вперся і не хотів нічого слухати і дивитись на листа від Вікіпедії чи книжку, які я спеціально возив з собою для таких випадків. Сказав батюшка: «Не благословляю і все!». Витратив купу часу, спочатку на вмовляння, а потім на пошуки пагорба в селі, звідки можна на зумі, крізь дерева хоч якось зробити кадр. Та, на жаль, доброго ракурсу так і не знайшов.
Та були і позитивні історії. В селі Шушківці познайомився з місцевим священиком. Після моїх коротких пояснень — запропонував оглянути церкву зсередини. Все показав, провів на вежу-дзвіницю, розказав історію церкви, села на 80 жителів, для якого він зі своєї хати транслює радіо з вуличного динаміка. Про зимові масові катання на санках, на які приїжджали з сусідніх сіл і «1+1» знімав репортаж. І про «бабів, які понапивались і гоцали», а він прив’язав ззаду до свого авта санчата і возив дітей по дорозі до сусіднього села. І ще багато всього за неповних 20хв., що ми там затримались. Шкода, що поспішали і не могли прийняти запрошення погостювати.
За три дні проїхали значну частину Ланівецького, Шумського, Кременецького та Збаразького районів. Наче в калейдоскопі, по дорозі змінювались строкаті краєвиди,
яскраві садиби,
церкви,
старі кам’яні хрести на цвинтарях,
коні,
декомунізовані пам’ятники.
Загалом було сфотографовано 97 старих дерев’яних церков північної Тернопільщини. Проілюстровано 103 статті у Вікіпедії. У Вікісховище завантажено 270 фотографій. Проїхано 1500 км.
Більше фото з вікіекспедиції можна знайти у Вікісховищі: тут і тут. Усі знімки звідти і з цього допису можна вільно використовувати за умови вказання автора і ліцензії: «Ігор Пунда, CC BY-SA 4.0».
Сповіщення: Вікіекспедиція дерев’яними церкви Південного Тернопілля | Вікімедіа Україна
якщо у 2007 році в селі Шушківці мешкало 231 житель, то невже за десять років стало 80???
ПодобаєтьсяПодобається
Цю інформацію мені надав священник Олексій Філюк. Він має профіль у Facebook, можете в нього детальніше розпитати.
Але з власного досвіду і спостережень скажу, що це звична тенденція для українського села в останні 10-20рр.
ПодобаєтьсяПодобається