Вікіджерела — це сестринський проект Вікіпедії,
вільна бібліотека, яку можуть наповнювати всі охочі.
Зараз у Вікіджерелах 4345 текстів українською.

Богдан-Ігор Антонич «Ротації» — нещодавно додана до Вікіджерел збірка віршів.

Підходячи критично до ситуації навколо українських Вікіджерел, натрапляєш на таку головну думку: текстів мало, а волонтерів бракує. Про тексти можна погодитись: дійсно, ми поки 40-ві серед розділів, і попереду нас латина, азербайджанська, вірменська мови тощо. З волонтерами теж непросто: є ризик «бовтатись на місці», якщо не приходять нові люди. Але тоді виникає запитання: що далі? як розвиватись? і що робити? Пропоную до роздумів стратегію розвитку Вікіджерел.

Українських джерел у суспільному надбанні є більше, ніж може здаватись при погляді на Вікіджерела зараз. Справа у тому, що безліч не поставлено на індекс Вікіджерел, або не завантажено у Вікісховище, або не відскановано взагалі, або ж певні фрагменти, припустимо збірника, перебувають під копірайтом. Як на мене, файли сканів є своєрідною основою до «організму» всіх Вікіджерел. Нехай навіть маємо лише фрагменти одного збірника, все одно це джерело і складова Вікіджерел.

Дехто може написати: а хіба не можна додавати просто текст, без індексу (тобто вихідного сканованого зображення)? На мою думку, це а) знижує якість Вікіджерел, б) нецікаво робити. Бажано у 99,9% випадків опиратися на скани. Навіть переклад, який входить у цю залишену частку, бажано робити окремим файлом та вантажити у Сховище з позначенням перекладача та з чого саме він був здійснений. Чим більше буде залито у Вікісховище та категорезовано самих файлів спадщини, тим краще.

При завантаженні файлів слід пам’ятати про напарника: одна людина вантажить, інша перевіряє та долучає до всіх моментів опис і додаткові категорії. В однієї людини процес заливки відбере чимало часу: слід вишукувати, описувати, додавати. Хоча така думка трішки суб’єктивна 🙂

Що таке «скелет» Вікіджерел? Уявимо, що Вікіджерела — це «організм». Він не завжди однаковий, часом хворіє, коли не все функціонує як слід, але якось живе і розвивається. Скановані файли суспільного надбання потрібні йому, як кальцій для створення нових «кісток»-текстів. Індекси тоді можна назвати «хрящами». Що мається на увазі? Після додання файлів у Вікісховище варто одразу ж додати їх на індекс Вікіджерел. Це дасть основу до вичитки — і файл не загубиться. Отримаємо +1 текст до статистики та на додачу — індексацію за введеними даними в інтернет-пошуковиках.

Наступний крок мав би бути створення текстів. Як відомо, тексти — це питання широке, а за розмірами вони — найрізноманітніші. Але якщо на індексі вичитати бодай зміст книги, створити окрему сторінку з назвою твору та додати  індекс на головну сторінку твору, це створить «кістяк» вичитки цього твору у майбутньому.

Чому слід робити ці «кістяки»? По-перше, додавання цих текстів бодай з мінімальною вичиткою кількох сторінок дає файлу не загубитися. Він є у просторі, і за ним завжди можна повернутись. По-друге, якщо залити більшу частину збірок чи періодики, то при належному оформленні це буде величезна база для «м’язів» організму Вікіджерел — вичитки. Короткий текст, недороблена вичитка — хай так, але це буде основою основ для майбутнього стрибка. Якого? Трішки про це далі.

Дивіться, якщо зробити цю базу, Вікіджерела підуть вгору по статистці та індексу у пошуковиках. Відповідно буде більше відвідувачів, відповідно — більше волонтерів, відповідно — більше спільних праць, більше збереженої літературної спадщини, а далі наступ!

Ми піднімемося вперед по статистиці та індексу для всіх — це буде перший наступ. Далі, ми відступаємо: видаляємо те, що не відповідає правилам, робимо чистки «текстів» без зазначення джерела (і не тільки), оновлюємо, коригуємо оформлення і так далі існуючих «текстів». Тим самим підвищуємо якість українських Вікіджерел. А тоді на основі «кістяка» індексів та основ текстів робимо наступ за вичиткою. Наступ-відступ-наступ може подужати і незначна кількість редакторів. Тим і обумовлена дана стратегія.

Але нові волонтери для розбудови українських Вікіджерел — вільної бібліотеки, підтвердженої сканованими оригіналами, яка поважає авторські права — завжди потрібні 🙂

PS. До речі, німецькі Вікіджерела вже другі, вони обігнали французький і російський розділ буквально на очах.
PPS. На момент публікації допису українські Вікіджерела вже 39-ті за кількістю текстів. Задача-мінімум — перша двадцятка 🙂

Arxivist