Жан Ле Таверньє «Бургундський писар» (портрет Жана Мело), XV ст. (з Вікісховища)

Вільні знання, до яких у будь-кого є доступ — вельми важлива для людей річ. І є різні публікації, де це обґрунтовується, але найкраще про це говорить статистика відвідування усіх мовних розділів Вікіпедії. І це при тому, що статті Вікіпедії реферативні за своєю природою, їх автори не вигадують нового. А що тоді з науковими публікаціями, які несуть новизну?

Окрім Вікіпедії є інші проекти Вікімедіа, що відрізняються один від одного за кінцевою метою. Усі вони здебільшого потребують авторитетних джерел, звідки береться інформація, і якщо для Вікіпедії достатньо, щоб вихідні дані хоча б були, то для Вікіджерел ключовий момент — вільний статус текстів. А відвідують україномовний розділ Вікіджерел, між іншим, у середньому до 300 тисяч осіб на місяць — і це люди, які приходять читати.

Вікіджерела — це вільна бібліотека, архів, скарбниця робіт, що не порушує нічиїх авториських прав: усі розміщені роботи або перебувають у суспільному надбанні, або поширені під вільними ліцензіями Creative Commons. Вікіджерела розвиваються, волонтери набувають нових технічних навичок, але, обмежені суворими правилами поваги до авторських прав, змушені працювати переважно із геть старими текстами. Тому намагаємося доносити актуальність поширення праць під вільними ліцензіями до всіх науковців, які не лише творять науку, а і поширють її, прагнучи бути читаними.

За законодавством, твір захищається авторськими правами від моменту створення. Розміщення файлу з текстом статті на сайті установи, де працює науковець — далеко не все те, що дозволяє цю роботу навіть завантажити собі на флешку, не кажучи вже про те, щоб поширювати. Закон вимагає формальних дозволів. Ви знаєте, як довго можна чекати, що закон буде оновлено згідно з духом інформаційної епохи. То може, слід одразу вказувати, що ваші роботи можна поширювати вільно? Автори навіть не знають, на що прирікають свої роботи, які б вони хотіли показати усьому світу. Натомість є механізми, як від початку показати людям, що твір можна вільно використовувати і поширювати — і це ліцензії Creative Commons.

І є люди, які роблять свої роботи вільними одразу. Таким прикладом є Львівський медієвістичний клуб, який розмістив «Український медієвістичний журнал. Випуск №2. Українське та європейське середньовіччя» під ліцензією CC BY-SA 3.0. Це скорочення означає, що автори дозволяють цей матеріал копіювати, поширювати, змінювати, переробляти, розвивати — на умовах збереження посилання на попередніх авторів і поширення похідного твору на умовах цієї ж ліцензії.

Звичайно, ця робота буде у проектах Вікімедіа, а саме: Вікісховище, Вікіджерела і навіть (у чому не сумніваюсь) матеріали із цього журналу будуть використані у статтях Вікіпедії. Ліцензія CC BY-SA дозволяє це і полегшує.

Дуже вдячний голові Львівського медієвістичного клубу Дмитру Димидюку за лобіювання інтересів українського середньовіччя на благо всіх. Одразу ж виникає запитання: Невже такі вчинки мають бути завжди одиничними? Сподіваюсь, що ні.

Ростислав Камерістов