Ми продовжуємо висвітлювати історії вікімедійців під час війни. Сьогодні публікуємо історію В’ячеслава Федченкова — давнього дописувача української Вікіпедії під ніком fed4ev. З початком великої війни він служить у Збройних силах та описує власний досвід у своєму Твіттер-блозі. Для нас він розповів про себе під час війни.

Уже дванадцять років я беру участь у створенні вільної електронної енциклопедії Вікіпедія, також писав Вікіновини, наповнював Вікісловник (переважно україномовні розділи). Допомагав «Вікімедіа Україна» як волонтер в організації заходів, вів вікітренінги. Їздив на дві міжнародні Вікіманії, брав участь в місцевих Вікіконференціях.

Початок російського вторгнення в Україну не було для мене сюрпризом, я вірив прогнозам західних розвідок, але, чесно кажучи, геть нічого не робив, щоб підготуватися до війни. Рідні відмовлялись виїжджати з Києва навіть вже в перші дні війни. У ці дні ми з дружиною, як і багато киян, ховаючись від обстрілів, ночували на станціях метро, декілька днів не могли виїхати на лівий берег, де живе моя мати. Скидали пожертви на армію та соціальні потреби.

Я — військовозобов’язаний, як солдат строкової служби, призов 2006—2007 років. Як лояльний громадянин України я заздалегідь прийняв рішення йти воювати. Так само я добровільно прийшов у військкомат у 2014 році, в перші дні окупації Криму та з початком російської агресії на Донбасі.

Варто згадати, що я — росіянин за походженням, російська — моя рідна мова, етнічними росіянами були більш двох третин моїх предків (Орловщина, Москва, Підмосков’я). Я непогано знаю свою родову історію, ніколи не відчував дискомфорту з цього приводу. Водночас, походження не віднімало мені розум, не відміняло мою совість. Я завжди сприймав відносини України з Москвою як боротьбу колишньої колонії за звільнення з лап імперської метрополії. І як будь-яка сучасна людина, вболівав у цій боротьбі за волелюбну колонію.

Дії російської влади, брехня, якою вона виправдовувала свою війну, та злочини російської армії лише укріпили мою готовність долучитися до ЗСУ.

Утім, зараз я розумію, що моє рішення долучитися до Збройних сил було радше емоційним — я не був готовий до війни і був би більш корисним у цивільному житті зі своєю спеціальністю соціального працівника, експерта з захисту прав дитини. В організації центрів підтримки для внутрішньо переміщених осіб, у фіксації військових злочинів проти дітей, в роботі з новою хвилею міграції з України на захід, у влаштуванні дітей, які втратили батьків тощо. Але глупота людська не має меж і вдруге за таких же обставин я би напевне вчинив так само і пройшов би приблизно такий же шлях.

Служба моя йде непросто. Але я намагаюся підтримувати себе звичними цивільними заняттями, наприклад, віршую в Твіттері, уже створив там невеличку добірку хайку.

За два місяці служби я не зробив жодного внеску у вікіпроєктах; сподіваюся повернутися до активного редагування після перемоги. Але заходив у Вікіпедію задля пошуку різної інформації. Дякую користувачам, які розвивають мілітарні статті і, гадаю, долучусь до них, адже в деяких темах (тактико-технічні характеристики певних видів зброї та боєприпасів) знаходив прогалини.

Може й зараз, у спокійніших умовах, я доповню пару статей чи опублікую щось із чернеток, адже Вікіпедія — це любов, і що як не любов є найсильнішою підтримкою в час війни та ворожнечі.