Підготовка до експедиції почалася ще задовго до виїзду: потрібно було зібрати усе необхідне спорядження для зимових походів, бо Чорногірський хребет не є простим, а за складних погодних умов похід може бути небезпечним для життя. З погодою нам пощастило, але про це згодом. Місяць пошуку у друзів, в магазинах прокату, купівлі усього спорядження — і от в нас є все, що потрібно: кішки, льодоруби, мотузки, карабіни, жумари, сніголавинна лопата та страхувальні системи. Рюкзаки спаковані, тож можна вирушати.

Старт нашої експедиції відбувався з прикордонного КПП у присілку Шибене. До початку підйому на хребет якихось 2 км. Вже під час перших кроків, зроблених по підйому, відчували сильну втому — мабуть тому, що остання поїздка в гори в деяких учасників сталася ще влітку минулого року. Порадувало те, що стежка вже була протоптана, а яскраве сонце дарувало багато тепла.

Попереду 5 км до місця ночівлі на полонині Веснарка, та підйом все не закінчувався. 3,5 години — і ми на полонині. З кожною хвилиною заходу сонця температура повітря опускалась все нижче. В кошарах на полонині був аншлаг, велика кількість туристів розраховувала переночувати саме в цьому місці, щоб зранку вдало штурмувати підйом на перший двохтисячник в нашому списку. Та ми були готові до цього, і без проблем розмістилися у своїх комфортних наметах, почавши готуватись до ночівлі. О 19:00 температура опустилась до -15. Якщо чесно, нас це порадувало, адже це повинна бути найхолодніша ночівля в поході, і спальні мішки з нею спокійно справлялись.

Другий день почався о 7:30. Погода, як і вчора, тішила безхмарним небом, твердим снігом під ногами та приємною прохолодою. Сонце все вище над вершками засніжених дерев, а ми все швидше готувались до виходу. Попереду важкий день і непідкорені вершини, до найближчої з яких гори Піп Іван Чорногірський залишилось всього 6 км. Вершина нас зустрічала важкими затяжними підйомами. Дорога до озера Марічейка була неймовірно красивою… Всипані снігом ялини закривали нам дорогу від палючого сонця, лише окремими острівцями промені здобували перемогу і пригрівали наші голови.

Озеро всією силою боролося з зимовими холодами. Під шаром снігу на озері можна було побачити невеличкий прошарок води, яка ніяк не замерзала. Останні 3 км були найважчими. Сонце зі всіх сил припікало нас то в спину, то в обличчя. За невеликим пагорбом нам нарешті відкрилась вершина з обсерваторією. Останні 400 м ми пролетіли.

Дві години на милування краєвидами, обід, дзвінки додому і друзям, обговорення походу з рятівниками, що цілодобово чергують на вершині — і в 14:45 ми знову в дорогу… До гори Дземброня ми дійшли за 40 хв.

З кожним сантиметром сонце опускалось все нижче і нам було все холодніше продовжувати йти. Прийшла пора обговорити місце ночівлі, а ноги наче тягнули нас вперед. Ми навіть не відчули, як проходили вершину за вершиною і наблизились впритул до гори Мунчел. Сонце практично сховалось за обрій, а ми з максимальною швидкістю закопували наші намети в сніг, готували вечерю. Перед сном зігрілись, випивши по 150 гр глінтвейну. На вулиці -14, а голоси з наметів ще довго не вщухали…

Третій день розпочався не дуже оптимістично. О третій ночі 3:00 на хребті зірвався вітер. Він поривами струшував намети, аж до поки не прийшов час вставати. 8:00 – підйом. Вискочили з наметів, а на небі ні хмаринки. Вітер, то зриваючись, то вщухаючи підсипав нам до сніданку трохи снігу. Підйом на гору Мунчел ми практично не відчули, заряджені енергією і підганяючим нас вітром, дуже швидко покорили вершину. А за нею наш другий двохтисячник, гора Бребенескул. Підйом видався не дуже важким, та все ж таки потратилось багато сил. Всьому виною снігові замети між полями твердого зафірнованого снігу. Місцями глибина заметів сягала пояса, а сніг був настільки спресованим, що тратилось багато зусиль, аби звідти вибратись. Гора Бребенескул порадувала нас чудовими краєвидами і відкрила нам огляд ще на два двохтисячники, що чекали своєї черги. Перед горою Ребра ми вирішили не оминати Гутин Томнатик, як це робить багато туристів і піднятися на нього радіально. 15:45 — ми на вершині. Краса, що нам відкрилась, збивала з ніг.

Звідти було видно все: підкорені і не підкорені нами вершини, що чекали на нас в наступні дні, наче намальований засніжений Свидовець, гострі піки Мармаросів, могутні Горгани, а також в далині виднілись Фаркеу і Михалек, що разом з іншими румунськими вершинами передавали нам вітання. Далі на черзі гора Ребра, швидкий підйом і дуже затяжний спуск аж до озера Несамовите і гори Туркул, що охороняє його красу. Небезпечне ребро перед Туркулом пройдено і ми стаємо на ночівлю о 17:10. Закопались в сніг, приготували смачну кукурудзяну кашу з салом і повлягались спати.

Четвертий ранок вдався не з найкращих. Як на замовлення, цілу ніч навкруги зі сніжними заметами воював вітер, переносячи їх по схилу до наших наметів. Змогли проснутись лише о 8:00. Та навіть і тоді сонця не було видно… Небо перетягнуло темно сірими хмарами, а вітер підривав залишки пухкого снігу і закидав нам в намети кожного разу, коли старались звідти вийти. Збори затянуглись до 12 дня, а погода тільки погіршувалась. Вирішили не чекати змін і йти далі. Крутий підйом до вершини і за 20 хв ми перед першим скалистим уступом. Розділились на дві групи і успішно його обійшли. Ще 20 хв і цілі досягнуто.

Гора Туркул по своєму заворожує. Висота, яку всі звикли обходити влітку, а взимку це зробити неможливо. 15 хвилинний спуск і ми перед двома підйомами: Пожижевська і Брескул. На першій вершині проблем не було, піднялись за півгодини. Але тільки не на Брескулі. Вітер здував з ребра схилу, а підйом був наче вічність. Ближче до вершини гора наче говорила: «Я лиш одна з небагатьох в цьому маршруті, та взяти мене не так вже й легко…» На спуску швидкість вітру по відчуттях перестрибнула в позначку 40м/с. Те відчуття, коли розвертаєшся проти вітру і не можеш вдихнути від тієї сили, що аж запирає дух. Говерла порадувала підйомом, вкритим міцним фірном, і наша група в кішках справилась з ним за 50 хв. Та спуск став пеклом для кожного з нас…

Сильний вітер зривав з гребня, шматки сніжника бомбардували нам лице раз за разом. Кожен метр дороги ми старались вдивлятись в маленький туристичний притулок, що стоїть на схилі і мріяли попити там чаю… Попили, та не довго. Сонце вже практично зайшло, а до КПП ще іти як мінімум годину. 20:00, і ми повечерявши вляглись спати в комфортному будинку на перевалі між Петросом і Говерлою з компанією старших туристів, веселих спогадів і сміху, що не затихав до опівночі.

Приємний ранок у туристичному притулку, чудова сонячна погода за вікном, смачний сніданок і остання вершина в цьому поході… 10:30, і ми вже на маршруті.

Сонце підтопило сніжний покрив, ноги у важкому взутті змішували все в кашу, на кішки налипали сніжні брили, додаючи черевикам зайві кілограми.

Та це нікого не зупиняло, адже Петрос постійно був в полі зору і вабив своєю неприступністю. Перед початком підйому дізнались, що сьогодні туди вдалось піднятись лише одиницям. Яскраве сонце і тепла погода обманом тянула всіх на верх, де їх зустрічав сильний обпікаючий обличчя вітер. Та це стало лише додатковим стимулом. Сходження тривало майже 2 години: порадившись, ми обрали оптимальний маршрут між двома ребрами гори, які захищали нас від вітру, по твердому снігу, що дозволяв без перешкод врубуватись кішками і впиратись льодорубами.

Вітер застав нас вже на останніх 100 метрах підйому, та порівняно з вчорашнім днем він не був настільки сильним, щоб повертати назад. Гору Петрос підкорено; втомлені та щасливі, ми ще довго милувалися пройденою Чорногорою, тикали пальцями, називаючи кожну підкорену вершину і згадуючи, як це було. Попереду лише спуск в Козмещик і дорога додому…

За результатами цієї вікіекспедиції у Вікісховище завантажено 170 зображень, картосхеми маршруту, створено у Вікіпедії статтю про печеру Петрос, а у Вікімандрах — про місто Верховину, покращено понад десяток інших статей. Якщо ви хочете провести подібну експедицію за підтримки Вікімедіа Україна — звертайтеся!  Наша підтримка — ваші зображення і статті у Вікіпедії 🙂

Автор фото — Андрій Угрин, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0
(Ви можете вільно використовувати ці фото за умови вказання автора і ліцензії)