Перш за все: так, кримінальна відповідальність була і є можлива, якщо зробити світлину, де буде зображено захищений авторськими правами твір, і… без дозволу автора, і за умови, що Ви завдаєте шкоду авторові (наприклад, комерційну). Звісно, між знімком і відповідальністю ще має бути винесено судове рішення не на Вашу користь, але ймовірність є [1]. І проект Закону України №7539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» [2] цієї ситуації не вирішує – загроза цієї відповідальності була і раніше, у цій частині законопроект нічого не змінив, він не вводить нової відповідальності, але й недостатньо поліпшує регулювання.

Але давайте послідовно. Оскільки багато матеріалу (і часто все – дуже юридично серйозно), ми оформили це як серію можливих питань і відповідей на них.

«Свобода панорами» (дослівний переклад з нім. Panoramafreiheit) – це можливість вільно фотографувати, змальовувати або знімати на відео твори архітектури та мистецтва, які знаходяться в громадському місці, і публікувати такі зображення чи відео. Тільки уявіть собі: можна заборонити фотографувати та поширювати фотографії скульптур у парку, будинки на площі тощо. Якщо у законодавстві країни не прописано цієї можливості – Ваші світлини у Facebook порушують закон. В Україні, наприклад, відсутня «свобода панорами», тож якщо Прем’єр-міністр України поширює у себе на сторінці у Facebook фотографію будівлі Кабінету Міністрів, де він працює, — він порушує закон [3]. Чи й будівлі Верховної Ради України [4]. Чи пам’ятника засновникам Києва [5].

Ой, але ж Прем’єр-міністр певно ж поширив тільки з інформаційною метою, і не мав на меті ні зиску для себе особисто, ні матеріальної шкоди для авторів?..

Так, але він поширив це на сторінці у Facebook, а детальні Умови надання послуг Facebook[6] передбачають, що «(…) коли ви поширюєте, публікуєте або передаєте контент, що є об’єктом прав інтелектуальної власності (наприклад, фотографії та відеозаписи), на наших Продуктах або у зв’язку з ними, ви надаєте нам невиключну, з правом передачі та субліцензування, без виплати роялті, глобальну ліцензію на розміщення, використання, розповсюдження, переробку, виконання, відтворення, публічне виконання або показ, переклад та використання для створення похідних творів вашого контенту (…)». Але Прем’єр-міністру не належать права на пам’ятник. Тож це – порушення закону, адже умови завантаження зображень у Facebook передбачають, що Вам мають належати права на це зображення, в тому числі і на його комерційне використання (але вони належать автору –  архітектору чи, імовірніше, вже його спадкоємцям).

Якось складно і заплутано… Це ж знакова скульптура для Києва. Вона всюди: підручники, соцмережі, реклама… Треба кожного разу запитувати скульптора чи архітектора? Я про це читаю перший раз. І що, хтось за це судиться?

Так, уявіть собі! Автор цього знакового пам’ятника судився із… Національним банком України, коли Національний банк України випустив купони із зображенням цього пам’ятника. І він виграв у першій інстанції [7], але програв апеляцію [8]. Він ще судився із  «Фоліо» [9], Укргазбанком [10] та іншими фірмами, які теж вважали скульптуру знаковою… і хотіли використати для реклами.

А щодо алгоритму отримання дозволу від скульптора чи архітектора – потрібно укладати з ним ліцензійний договір у письмовій формі. Звісно ж це не є зручно, якщо Ви просто проїздом були у місті Херсоні й захотіли сфотографувати композицію «Пектораль». Ви ж не будете шукати автора, Юрія Степаняна, і навіть якщо Ви його знайдете, не факт, що він буде на місці й захоче дати Вам дозвіл. Чи це може означати утворення якогось посередника між авторами та потенційними «клієнтами»? Так, якщо держава захоче зробити це «зручніше»…

Але ж це добре. Скульптор чи архітектор зробили роботу, і тепер можуть отримувати з неї прибуток. Правда?

Заборона комерційного використання не допомагає архітекторам і скульпторам. Архітектори й скульптори отримують винагороду за свою працю від замовників створення твору, нерідко — з коштів платників податків. Вони, як правило, зацікавлені в тому, щоб результати їхньої праці були відомі якомога більшій кількості людей і отримували належне визнання, і зовсім не бажають, аби зображення їхніх творів були вилучені з туристичних та інших ресурсів. Архітектори й скульптори не отримали суттєвих доходів від використання зображень їхніх творів попри те, що вільне використання зображень їхніх творів було виключене з законодавства ще в 1994 році. Разом з тим, важливі для архітекторів і скульпторів права на авторство та захист репутації зберігаються в повному обсязі. Найкраще це можна проілюструвати на практиці — за останні десять років в Україні трапилося лише близько десятка випадків, коли архітектор чи скульптор намагався через суд вимагати виплати винагороди за використання зображень свого твору, розміщеного у публічному місці.

Навіть більше, «свобода панорами» існує у тій чи іншій формі у понад 80 країнах світу, зокрема у більшості країн ЄС, США, Японії… і навіть Росії. Зауважте, Україна як незалежна держава існує тільки трохи більш як25 років. Це означає, що все, що створено та збудовано за часів Незалежності — комплекс Майдану Незалежності, скульптури на вшанування воїнів Небесної сотні, АТО тощо — захищається авторськими правами, і пропонований законопроект надасть широкому загалу лише право використовувати зображення таких об’єктів з інформаційною метою, залишивши при цьому на користувачах ризик того, що певне використання може бути розцінене як здійснене з порушенням закону. Ми не зможемо використовувати такі зображення у Вікіпедіях — жодною мовою, а не тільки українською. З іншого боку, в Російській Федерації існує «свобода панорами». Це означає, що в умовах інформаційної війни Україна свідомо ставить власних громадян в нерівне положення в порівнянні з російськими громадянами. Таким чином, законопроект знижує правову визначеність правовідносин і ставить під удар велику кількість добропорядних українців.

Наприклад, закон Німеччини «Про авторське право та суміжні права» (Gesetz über Urheberrecht und verwandte Schutzrechte) у статті 59 говорить так: «Твори у громадських місцях: (1) дозволяється відтворення, розповсюдження та доведення до відома публіки творів, що постійно розміщені на вулицях, шляхах чи в інших публічних місцях. Для будівель такий дозвіл розповсюджується лише на фасад. (2) відтворення не може бути здійснене у формі будівлі» [11].

Пропонований же законопроект №7539 каже: «відтворення засобами малювання, фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або публічний показ творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, скульптури, що постійно розташовані у громадських (доступних для широкої публіки) місцях, відкритих для вільного відвідування, за умови, що відтворене зображення буде використовуватися з інформаційною метою і не буде окремо використовуватися в комерційних цілях» [2].

Добре, добре. Наче зрозуміло, що у нас все як завжди #поразка, не #перемога. Але чому так потрібна можливість дозволити людям фотографувати будівлі та скульптури у публічних місцях? Окрім того,  щоб поділитися з сотнею друзів на Facebook, що ось, така вона Вінниця… а такий Харків?

Є кілька рівнів проблем із некомерційною (обмеженою) «свободою панорами». Уточнимо, що з огляду на відсутність визначення терміну «некомерційних інформаційних цілей» у чинному законодавстві України, можливі різні тлумачення, що ускладнює застосування положень на практиці. Однак, можна зазначити основні проблеми, якщо в Україні збережеться відсутність можливості вільно використовувати зображення творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, скульптури, які розміщені у публічних місцях:

1) Обмеження використання в освітніх цілях. Заборона комерційного використання зображень творів архітектури, містобудування, скульптури і садово-паркового мистецтва, що постійно розташовані у громадських (доступних для широкої публіки) місцях, відкритих для вільного відвідування (далі — Зображень), зокрема, означає:

• заборону використання Зображень недержавним навчальним закладам (адже вони отримують прибуток від надання освітніх послуг!);

• практично повністю обмежує публікацію Зображень в мережі Інтернет, де немає чіткої межі між комерційним і некомерційним використанням, і майже будь-яка публікація Зображення може розглядатися як комерційна, незалежно від наявності фінансової вигоди того, хто публікує (наявність реклами на сторінці, вигода, яку отримує хостингова компанія, надаючи послуги з розміщення сайту, що містить Зображення тощо);

• зводить можливість використання Зображень недержавними засобами масової інформації лише до висвітлення поточних подій (для них є виняток у законодавстві);

• забороняє використання Зображень у фільмах і телепередачах, зокрема документально-пізнавальних, які можуть транслюватися комерційними телеканалами чи в кінотеатрах;

• майже цілком унеможливлює використання Зображень у вільній енциклопедії Вікіпедія, яка, не будучи комерційним проектом, дає дозвіл на комерційне використання своїх матеріалів будь-якій людині.

2) Обмеження публікації в соціальних мережах. Значна частина сервісів у мережі Інтернет, таких як Facebook, Twitter чи Youtube, є комерційними платформами, які отримують прибуток завдяки інформації, яку публікують їхні користувачі. Заборона комерційного використання Зображень де-факто означає заборону публікації таких Зображень у соцмережах та на будь-яких платформах, що отримують прибуток, надаючи своїм користувачам можливість публікації Зображень.

3) Обмеження туристичного і культурного потенціалу України. Будь-яке використання Зображення в туристичних довідниках, телепередачах, фільмах, веб-ресурсах, додатках доповненої реальності, комп’ютерних іграх тощо, орієнтованих на збільшення туристичного і культурного потенціалу України на міжнародній арені, буде суттєво утруднене, адже жодна сучасна будівля чи пам’ятник не зможе бути ефективно відтворена в таких матеріалах.

Як ми й писали вище, фактично будь-яке комерційне використання Зображень будь-яких будівель чи скульптур радянського періоду і абсолютно всього, створеного за часів Незалежності, вимагатиме дозволу авторів будівлі чи пам’ятника. Під цю норму підпадає все — від будівлі Верховної Ради (для фотографування якої потрібен дозвіл спадкоємців архітектора Заболотного) до пам’ятників Тарасові Шевченку чи жертвам Голодомору. Це є значною завадою для створення іміджу України як сучасної держави: наприклад, сучасна забудова набережної уже стала одним із символів міста Дніпра, однак використання її Зображень є значно складнішим, ніж зображень забудови часів Російської імперії.

4) Обмеження розвитку і конкурентності фото-, кіно- і медіамистецтва України. Законна можливість вільної зйомки публічного простору в мистецьких цілях є невід’ємною частиною фото-, кіно- і медіамистецтва, та забезпечує його вільний і конкурентноздатний розвиток на міжнародному рівні. З розвитком сучасних технологій (Інтернет, цифрові фото- та кінокамери тощо) протягом останніх двох десятиліть поширення творів фото- та кіномистецтва суттєво змінилося. Часто на момент створення фото, відео чи картини автор ще не знає, чи матиме місце комерційне використання. Це негативно впливає на конкуренцію: якщо українським митцям потрібен дозвіл для комерційного використання творів, що зображують публічний простір, їх колегам з інших країн (Польща, Словаччина, Молдова тощо) — ні. Як наслідок, українські митці мають менше можливостей отримати дохід від використання своїх творів.

Отже, обмежена некомерційна «свобода панорами» стримує розвиток багатьох сфер нашого життя, таких як освіта, онлайн-освіта, державницька позиція, туризм, соціальні мережі, розробка комп’ютерних ігор, карти Google, інші інноваційні інтернет-сервіси, не кажучи вже про фотографів загалом та кінематографістів.

Що, і фільми теж? І відео? Навіть відеокліп Pink Floyd Marooned, який вони зняли у Прип’яті [12]? І гугломапи?

Коротка відповідь: так. Звісно, можна приїхати і знімати в Україні тільки поля, ліси, дерев’яні столітні церкви та пам’ятники, зведені до Другої світової війни. І тоді це не буде порушенням. Знаєте, хто був архітектором чи архітекторкою, і вже пройшло 70 років після року їхньої смерті? Знімайте спокійно. Але майже все, що збудовано після Другої світової, все, що збудовано за незалежної України, — ні.

На думку Максима Наумка, юриста, члена міжнародної організації Creative Commons: «Запропонований варіант змін до закону в частині запровадження обмеженої “свободи панорами” видається дивною напівмірою. Звичайно, пропонований варіант можна обґрунтовувати тим, що потрібно захищати права авторів. Але річ у тім, що права, які начебто може порушити запровадження широкої “свободи панорами”, вже порушуються. Порушуються повсюди, і державними органами, і чиновниками, і бізнесом, і пересічними громадянами. Ніхто за майже 25 років відсутності “свободи панорами” в Україні так і не дізнався, що для фотографування будинку чи скульптури треба отримувати письмовий дозвіл. У світі, де у кожного в кишені пристрій (а то і не один), здатний знімати відео та фото високої якості, не повинно бути неочевидних заборон фотографувати в публічних місцях. Можливість фотографувати те, що я бачу на вулиці виглядає природною. Вона є природною. Потрібно це визнати у законі».

Висновок?

Усе наведене вище переконливо доводить, що відсутність повноцінної свободи панорами шкодить інтересам України та Українського народу, гальмує їх розвиток. Натомість, унесення до законодавства обмеженої свободи панорами (без комерційного використання) залишиться мертвою нормою, яка не вплине на реальні суспільні відносини.

Тому ми вважаємо, що у (загалом) прогресивному проекті Закону України №7539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» потрібно виключити у підпункті 13 пункту 3 розділу I слова «, за умови, що відтворене зображення буде використовуватися з інформаційною метою і не буде окремо використовуватися в комерційних цілях».

Над текстом працювали Наталія Тимків, Юрій Булка, Левон Азізян, Анатолій Гончаров, Микола Козленко та інші.