Концепція Вікіджерел — проєкту, що мав би зберігати корисні та важливі історичні тексти, — почала обговорюватися ще у 2001 році. Офіційно ж проєкт розпочав роботу 24 листопада 2003 року. Ці тексти призначалися для підтримки статей Вікіпедії, надаючи доступ до першоджерел в оригіналі, а також виступаючи як самостійний відкритий архів.

Спершу всі тексти розміщували на одному з піддоменів Вікіпедії під назвою «Project Sourceberg» (за аналогією до Project Gutenberg — однієї з найстаріших онлайн-бібліотек). 6 грудня 2003 року за голосуванням спільноти назву було змінено на Вікіджерела (Wikisource). Оскільки таке розміщення викликало певні технічні труднощі, згодом для проєкту виділили цілком окрему адресу: http://wikisource.org/

Одразу після офіційного старту розпочалося активне наповнення ресурсу. Лише впродовж перших двох тижнів волонтери створили понад 1000 сторінок.

Народження та зростання українського розділу

Офіційно окремий український домен Вікіджерел з’явився 2 червня 2006 року. Найпершим же доданим текстом став гімн України «Ще не вмерла Україна», а першим великим текстом стала Біблія у перекладі Івана Огієнка.

У вересні 2007 року у проєкті було вже понад 1000 сторінок. Наступну важливу позначку спільнота подолала у листопаді 2013 року — 10 тисяч сторінок. З кожним роком темпи наповнення проєкту зростали: у січні 2020 року сторінок було понад 50 тисяч, а в липні того ж року — понад 100 тисяч. А в жовтні 2025 року спільнота подолала неймовірну позначку у 500 тисяч сторінок.

Окрім власне розширення бібліотеки текстами, учасники також активно наповнюють сторінки авторів бібліографією, як власне творів певних авторів, так і працями про цих авторів.

Українські Вікіджерела стали першими, де виокремили простір імен Архів для розміщення сканів справ архівних установ. Зараз він містить понад 150 тисяч сторінок фондів та справ з різних архівів України або інших країн. Цей ресурс набув особливої популярності серед генеалогів для розміщення метричних книг, ревізьких казок тощо.

В межах проєкту Архіви було створено сторінки адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів, які також поступово наповнюються працями, дотичними до конкретних областей, районів, населених пунктів тощо: чи художньою літературою, чи історичними працями, або ж документами та ін.

Технічна еволюція проєкту

Тривалий час у всіх мовних розділах Вікіджерел твори завантажувалися звичайним текстом (так, як зараз пишуться статті у Вікіпедії), а інформація про друковане видання зазначалася в метаданих. Ця система базувалася на абсолютній довірі — вважалося, що кожен редактор завантажує точний текст певного видання. Проте такий підхід мав суттєві недоліки: неможливість швидкої перевірки, часта відсутність інформації про джерело та складність спільного опрацювання великих обсягів тексту.

Щоб вирішити цю проблему, користувач ThomasV у 2009 році створив розширення ProofreadPage. Воно дозволило завантажувати скановані копії оригінальних видань і спільно опрацьовувати їх безпосередньо на сайті. Цей крок здійснив революцію у Вікіджерелах, адже відпала потреба у „сліпій вірі“ — будь-хто міг порівняти транскрибований текст із відсканованим оригіналом.

Розширення швидко стало стандартом для всієї світової спільноти. Багато мовних розділів з часом повністю заборонили додавання нових текстів без сканів, а старі сторінки поступово замінювали на якісніші версії.

Українська спільнота не стала винятком у прагненні до якості. 6 вересня 2012 року користувач Konstrooktor створив тему на Скрипторії з пропозицією увімкнути розширення ProofreadPage. Відтоді українські волонтери поступово збільшували кількість перевірених текстів, а старі завантаження замінювали.

У 2023 році до розширення, окрім вже наявних рушіїв автоматичного розпізнавання тексту, було додано підтримку Transkribus — платформи, що дозволяє тренувати власні моделі розпізнавання тексту, а також підтримує рукописний текст. Членами спільноти було натреновано кілька моделей для друкованого тексту, що дозволяють зменшити кількість виправлень до автоматично розпізнаного тексту. Детальніше у блозі https://blog.wikimedia.org.ua/2025/11/06/from-tesseract-to-chuhaister/ 

Також Вікіджерела тісно пов’язані із іншими вікіпроєктами. Усі файли видань розміщуються на Вікісховищі, де можна одразу ознайомитися з оригінальним виданням. А ще читачі можуть перейти зі сторінки на Вікіджерелах одразу на Вікіпедію, щоб ознайомитися детальніше з автором або його твором, якщо про них наявна стаття, або ж перейти на Вікіцитати, щоб ознайомитися з відомими висловами автора або з висловами конкретного твору.

Українські Вікіджерела сьогодні

Станом на 2026 рік спільнота здійснила колосальну роботу: близько 97% усіх текстів підкріплені сканованими файлами, а додавання нових творів без використання ProofreadPage повністю заборонено. Хоча досі залишається невеликий відсоток непідкріплених текстів, цей показник невпинно наближається до нуля.

Сьогодні українська спільнота є однією із найактивніших та найбільших серед усіх мовних розділів. Наші Вікіджерела посідають 7 місце серед 83 окремих розділів проєкту — як за загальною кількістю текстів, так і за кількістю вичитаних друкованих сторінок.

Українські Вікіджерела допомагають повернути пам’ять про репресованих авторів та зробити доступними твори, заборонені цензурою, або ж відродити первинні редакції творів дорадянських авторів без усіх ідеологічних змін до змісту. Або ж просто про авторів, які хоч і не репресовані, але несправедливо забуті.

Проте наповнення не обмежується лиш старими творами. У 2013 році «Вікімедіа Україна» отримала дозвіл Українського Біблійного товариства на поширення Біблії у перекладі Івана Огієнка на умовах ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike, яка дозволяє створення похідних робіт та комерційне використання праці за умови зазначення початкових авторів. До цього Вікіджерела не могли розміщувати цей переклад, бо він досі захищений авторським правом. А у 2022 році було отримано подібний дозвіл на поширення українського Корану п’ятої редакції 2017 року перекладу Михайла Якубовича. І це не єдині приклади розміщення вільних творів.

На честь двадцятиріччя ми хочемо щиро подякувати всім редакторам та волонтерам, які долучалися чи долучаються до наповнення проєкту. Завдяки Вам тисячі читачів та дослідників отримують вільний доступ до української спадщини. Без вашої кропіткої праці цей проєкт був би неможливим!