Перше вересня — День знань і, звісно ж, сьогодні розмови перш за все про школу, універ, вчителів, квіти і підручники. Але знання — це скарб, який можна здобути не лише в навчальних закладах, але й самотужки. «Уявіть собі світ, в якому кожна людина має вільний доступ до усіх знань людства», — пам’ятаєте? Це те, до чого ми прагнемо. Тому всі читачі і дописувачі Вікіпедії можуть посміхнутися і привітати себе зі святом також 🙂
Уже вчетверте для організаторів всеукраїнського фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» перше вересня — теж велике свято. Конкурс розпочався, і його учасники продовжують тішити своєю активністю. Перше конкурсне фото було завантажене у першу ж хвилину нової доби одним з постійних учасників — дякуємо!
Парковий пішохідний міст, Київ, Набережна Дніпра, Труханів острів. Перше фото «Вікі любить пам’ятки» 2015. Автор фото — Posterrr, ліцензія CC-BY-SA-4.0
На десяту годину ранку — уже майже півтисячі завантажених світлин! Вдячні авторам фото за оперативність 🙂 І нагадуємо: взяти участь у конкурсі може будь-хто, у Вас є час завантажувати свої фотографії пам’яток до 30 вересня включно, а далі найкращі фото потраплять у міжнародний раунд.
Будинок № 4 на вулиці Коцюбинського, Броди. Автор фото — Aeou, ліцензія CC-BY-SA-4.0
Усі фотографії з цього допису і загалом з конкурсу «Вікі любить пам’ятки» можна вільно використовувати, не забувши вказати автора й ліцензію.
Вйо до вільних знань!
PS. Для тих, хто вболіває за українську частину конкурсу у змаганні за кількістю фото, є міжнародний список спостереження з числами. Там же можна побачити останні завантажені фото з усіх країн-учасниць.
Костел Св. Йосифа, Підгірці. Автор фото — Rbrechko, ліцензія CC-BY-SA-4.0
Микола Курносенко, 9 листопада 2013. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]
Сьогодні у нас історія про ще одну людину, що робила свій внесок у вікіпроект. Було б чудово, якби після публікації допису ми могли поділитися з ним, подякувати і попросити працювати з нами ще. Але ні.
Микола Курносенко (користувач:Kurnosenkon) — учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2013. Він приєднався до змагання останнього дня і завантажив всього 20 світлин з Дніпропетровська — але одна з них стала найкращим фото з Дніпропетровської області.
Сьогодні, 29 серпня, роковини. Ми — волонтери, які займаються організацією проектів (на кшталт «Вікі любить пам’ятки» чи «Вікі любить Землю»), і ми не знаємо, що за люди наші учасники. Але ми знаємо, що ці люди діляться своїми роботами з усім світом, допомагають вільним знанням, а тому впевнені, що це прекрасні люди. І сьогодні нам дуже сумно, бо прекрасних людей таки на одну менше.
Церемонія нагородження «Вікі любить пам’ятки» 2013 у Шоколадному будиночку, 9 листопада 2013 року. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]
PS. Якщо Ви були на церемонії нагородження й у Вас раптом залишилися ще не завантажені звідти фото, особливо із паном Миколою, то вантажте. Категорія у Вікісховищі: Wiki Loves Monuments 2013 awards in Ukraine.
Перед проведенням найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» Росія юридично привласнила собі пам’ятки культурної спадщини України в Криму. Фотоконкурс стартуватиме 1 вересня у понад 25 країнах світу, в тому числі й в Україні. Однак, значна частина пам’яток Криму буде паралельно у списках України та Росії.
У Росії вийшов закон №122-ЗРК/2015 «Про внесення змін до Закону Республіки Крим ”Про об’єкти культурного спадку в Республіці Крим”». Цим законом об’єкти культурної спадщини Криму визнано такими, що підлягають державній охороні Російської Федерації. Після прийняття цієї постанови організатори російської частини конкурсу, некомерційне партнерство «Вікімедіа РУ» та спільнота російських учасників вікіпроектів, включили пам’ятки Криму до переліку культурної спадщини Росії, додавши дисклеймер, що «включення цих регіонів пов’язане із їхньою появою в офіційних списках культурного спадку РФ і жодним чином не позначає їхню державну приналежність».
Російські конкурсні списки є копією українських списків пам’яток Криму. Законом Республіки Крим №68-ЗРК «Про об’єкти культурного спадку в Республіці Крим» до культурного спадку Росії було зараховано об’єкти, занесені відповідно до законодавства Української РСР та України, що діяли на день «приймання до Російської Федерації Республіки Крим». У списках переважно пам’ятки місцевого значення та щойно виявлені об’єкти культурної спадщини. Більшості ж пам’яток національного значення, таких як Генуезька фортеця у Судаку або печерне місто Чуфут-Кале, в російських списках немає. Також, поки що в них немає і пам’яток Севастополя, який є окремим суб’єктом, а відтак потрібен окремий закон.
Зважаючи на те, що серед української спільноти редакторів Вікіпедії звучали й заклики бойкотувати конкурс взагалі, було проведено опитування думки серед учасників конкурсу — попередніх років, а також потенційно зацікавлених брати участь у ньому зараз — щодо доцільності проведення української частини незважаючи такі дії російської спільноти. Абсолютна більшість опитаних виступила «за» проведення «Вікі любить пам’ятки», навіть за умови втручання Росії, і висловила готовність брати участь в конкурсі.
Фонд Вікімедіа не втручається у конфлікт, який склався між його українським та російським відділеннями. Асаф Бартов, керівник програм Фонду Вікімедіа, зазначив, що: «Хоча ширша політична та військова боротьба проти російської анексії Криму є абсолютно зрозумілими, розв’язання цього питання не є у межах компетенції ні Фонду Вікімедіа, ні українського чи російського відділень. (…) Щодо того, як проводити фотоконкурс пам’яток у цій ситуації, Фонд Вікімедіа не займає жодної позиції. Це повинні вирішити організатори української та російської частин, а також організатори міжнародної частини конкурсу ВЛП [Вікі любить пам’ятки]».
Представники організаційного комітету української частини конкурсу так коментують цю ситуацію: «Ми намагалися знайти компроміс із російською стороною шляхом перемовин, але ситуація патова — невключення Криму до конкурсних списків може завершитись судом для організації “Вікімедіа РУ” за те, що вони “не визнають територіальної цілісності Російської Федерації”». Варіант проводити українську частину конкурсу без цих регіонів не розглядався. Левон Азізян, член Правління ГО «Вікімедіа Україна», організатора «Вікі любить пам’ятки» в Україні, зазначив: «Доки Крим і Севастополь є в Конституції України, вони будуть включені у наші конкурсні списки».
Варто зазначити, що позиція міжнародних організаторів щодо схожих ситуацій раніше (Азербайджан/Нагірний Карабах, Ізраїль/Палестина, Сербія/Косово тощо) спиралася на наявність чи відсутність офіційних списків пам’яток, які у Росії уже є.
У планах української сторони звернення до юристів Фонду Вікімедіа щодо правомірності використання НП «Вікімедіа РУ» бренду Вікімедіа, а також звертання до міжнародного організаційного комітету, хоча й сумнівно, що ці кроки дадуть інші відповіді.
Автор: француз Гійом Пом’є, дописувач Вікіпедії з 2005 року, нині старший аналітик у Фонді Вікімедіа. Джерело: Guillaume Paumier. My life as an autistic Wikipedian (переклад здійснено з дозволу автора і на умовах ліцензії CC-BY 4.0) 29 липня 2015
Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.
Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.
У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам’ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.
Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.
Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.
Сьогодні
Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.
Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.
Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.
Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з’явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.
Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп’ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.
Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.
У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.
І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.
Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
Я присів, щоб змінити об’єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом’якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.
Спок
Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужимавтоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе».1
Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.
Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». […] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.
Я добре пам’ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. […]
Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.
Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.
Аутизм
Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.
Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».
Дуже спантеличений Алан відповідає:
Чим це відрізняється від розмови? […] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.
Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4
Як справи?
У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht’s?
Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.
Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?» «Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.
Привілей і гострі вуха
Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім’ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.
Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.
А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.
Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.
Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов’язково краще виконують обов’язки, просто вони мають кращі соціальні навики.
Пам’ятаючи про це, уявіть собі, які кар’єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не вміє говорити неправду, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар’єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.
Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».
Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.
Комунікація через комп’ютер
Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп’ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.
В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв’язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.
Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.
Аутизм у спільноті Вікімедіа
Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»
Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.
Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.
І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.
У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.
Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.
Підсумок
Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп’ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.
За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав’язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».
Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.
Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.
Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.
Торт до дня народження вірменської Вікіпедії у 2014 році. Автор фото — Beko, ліцензія CC-BY-SA-3.0
Вікімедіа Вірменія (Wikimedia Armenia) — регіональне відділення Фонду Вікімедіа у Вірменії, яке займається підтримкою і пропагуванням вікіпроектів, найпопулярнішим з яких є Вікіпедія.
Մեկ հայ, առնվազն մեկ հոդված Վիքիպեդիայում միջոցառման բաները։ — Кожен вірменин повинен створити хоча б одну статтю у Вікіпедії.
У березні 2014 року Вікімедіа Вірменія оголосила про початок річної компанії «Один вірменин — одна стаття». У своїх численних закликах, що широко розповсюджували ЗМІ, вікімедійці Вірменії закликали кожного створити принаймні одну статтю у Вікіпедії. За рік акція принесла розділу Вікіпедії вірменською мовою близько 300-350 нових редакторів. Понад 70000 статей з’явилося з початку акції. Підвищилася пізнаваність Вікіпедії та інших Вікі проектів.
На youtube вірмени виклали два ролики на підтримку акції (1, 2).
На чолі Вікімедіа Вірменія — жінка (до речі, виконавчі директори Вікімедіа Україна і Фонду Вікімедіа — теж); двоє з дев’яти адміністраторів вірменської Вікіпедії – жінки. Сусанна Мкртчян, яка очолює Вікімедіа Вірменія, стала однією з двох вікіпедистів, яких особливо відзначив Джиммі Вейлз у своїй промові на конференції вікіпедистів у Мексиці цього року.
До 100-річчя Геноциду вірмен, у вірменській Вікіпедії протягом двох років закликали редакторів писати статті, дотичні до теми Геноциду 1915 року. В результаті було створено 467 нових і поліпшено багато статей, що вже існували у Вікіпедії. За ініціативи лікаря та творця музею медицини Вірменії Арутюна Мінасяна та на основі зібраних ним даних було створено понад 630 статей про лікарів-жертв Геноциду.
Вікітабір 2014. Автор фото — Beko, ліцензія CC-BY-SA-3.0
Найбільш масштабним проектом Освітньої програми Вікімедіа Вірменія є вікітабори для дітей, охочих колективно писати статті до Вікіпедії. Паралельно з відпочинком, іграми та різними заняттями, діти пишуть статті у Вікіпедії, редагують тексти Вікіджерел, наймолодші — пишуть визначення слів у Вікісловнику. У 2014 році відбулося два табори, в яких взяло участь 135 осіб. Було створено 5425 нових статей (більше 22 млн байтів). Так само два вікітабори було проведено у 2015 році.
Відео з вікітабору 2015 року (субтитри англійською).
У вірменській Вікіпедії почало розвиватися написання статей західновірменською мовою. Це один з двох сучасних варіантів вірменської мови, сьогодні переважно використовується вірменами Туреччини, Лівану та ін. Створено вже більше 2,5 тис. статей. Для розвитку цього напрямку вірменські вікіпедисти запросили на навчання вчителів вірменських шкіл Ливану. Для навчання дітей у Бейруті у травні 2015 року тривав табір за участі вірменських досвідчених редакторів та вчителів, що вже пройшли навчання у Вірменії. Табір було організовано для 45 учнів. Проект з розвитку цього мовного сегменту у Вікіпедії отримав третю премію у номінації «Найкрутіший проект» на Вікіманії 2015 у Мексиці.
Напишіть нам в коментарях про вікіспільноту якої країни вам цікаво дізнатися більше, і ми обов’язково про них напишемо!
Статистика публікується на основі даних, отриманих від Вікімедіа Вірменія.
Логотип російської Вікіпедії на випадок блокування в Російській Федерації. Автори — Wikimedia Foundation і Peter K. Sheerin, CC-BY-SA-3.0
Новини про те, що у Російській Федерації блокують Вікіпедію, розлетілися по ЗМІ гарячими пиріжками.
Давайте поглянемо, що там відбувалось:
25 червня 2015 року Чорноярський районний суд Астраханської області виніс рішення про заборону статті російської Вікіпедії під назвою «Чарас». Мова в ній йшла про наркотичну речовину, яка вважається «найсильнішим психотропним продуктом з коноплі», у тому числі про її виготовлення і вживання.
18 серпня це рішення стало відомим спільноті російських вікіпедистів і почалося обговорення.
20 серпня Роскомнагляд виступив з вимогою вилучити дану статтю з Вікіпедії.
Вікіпедисти відмовились, оскільки стаття відповідає внутрішнім правилам Вікіпедії: вона має значення і текст її підкріплений джерелами. Сервери ж Вікіпедії розташовані у США і формально законодавство РФ не має до неї стосунку. З коментарями виступили керівники НП «Викимедиа РУ», що представляє власника Вікіпедії в РФ, Станіслав Козловський і Володимир Медейко. Було сказано, що це не перша спроба цензурувати Вікіпедію, вікіпедисти керуються лише правилами проекту і давно готові до блокування через цензуру.
Того ж дня Роскомнагляд повідомив про можливість блокування цієї статті з метою унеможливлення її поширення. Оскільки Вікіпедія використовує протокол HTTPS, за яким не можна обмежити доступ до окремих сторінок, це означає блокування Вікіпедії цілком.
У російськомовній Вікіпедії з’явився банер з попередженням і посиланням на есе «Что делать, если Википедия заблокирована», у якому йдеться про способи обходу блокування. Думку про те, що обхід — перше рішення, висловив і засновник Вікіпедії Джиммі Вейлз.
24 серпня Роскомнагляд направив операторам зв’язку вимогу заблокувати згадану статтю, що вони, один по одному почали виконувати.
Поки навколо статті «Чарас» крутився інформаційний вихор (відвідуваність статті зросла у тисячу разів), вікіпедисти виявили купу інших речей з такою назвою, а отже, згідно з правилами її перейменували на «Чарас (наркотическое вещество)», з уточненням. Вміст статті кардинально змінився: можна порівняти версії за 30 квітня 2014 року (а з того часу і до серпня 2015-го, тобто понад рік, у ній не було жодної зміни) і сьогоднішню.
25 серпня Роскомнагляд визнав рішення Чорноярського районного суду виконаним, оскільки статтю було повністю переписано, і вилучив її з Єдиного реєстру забороненої інформації. Блокування Вікіпедії, яке протривало кілька годин залежно від провайдера, почали знімати.
У списку заборонених Роскомнаглядом статей залишаються три статті: «Самосожжение», «Самоубийство» і «Способы самоубийства».
Хоча найбільш очевидний наслідок всього — саме блокування Вікіпедії — протривало зовсім недовго і вже закінчилось, крім всього, стаття про чарас з’явилась у Вікіпедії українською мовою, в українській та кількох інших Вікіпедіях написали про Роскомнагляд. Також історія змушує задуматись над багатьма речами. До вашої уваги деякі з публікацій:
Росія документально присвоїла собі історичний спадок Криму. 8 липня 2015 року вийшов закон №122-ЗРК/2015 «Про внесення змін до Закону Республіки Крим ”Про об’єкти культурного спадку в Республіці Крим”», яким об’єкти культурної спадщини Криму було визнано такими, що підлягають державній охороні Російської Федерації. Спираючись на це, НП «Вікімедіа РУ» та спільнота російських учасників вікіпроектів цього року проводить щорічний фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» в Росії уже із Кримом у своїх конкурсних списках.
Ще 11 вересня 2014 року було підписано Закон Республіки Крим №68-ЗРК «Про об’єкти культурного спадку в Республіці Крим», яким до культурного спадку Росії було зараховано об’єкти, занесені відповідно до законодавства Української РСР та України, що діяли на день «приймання до Російської Федерації Республіки Крим». Ці списки є копією українських списків пам’яток Криму (до речі, станом на 20 серпня списку пам’яток Севастополя нема, бо це інший суб’єкт і на нього не поширюється дія цього закону). У цих списках переважно пам’ятки місцевого значення та щойно виявлені об’єкти культурної спадщини — більшості пам’яток національного значення, таких як Генуезька фортеця у Судаку або печерне місто Чуфут-Кале, в російських списках немає.
Представники ГО «Вікімедіа Україна», українського відділення Фонду Вікімедіа, намагалися знайти компроміс із російською стороною шляхом перемовин, але ситуація патова — невключення Криму до конкурсних списків може завершитись судом для НП «Вікімедіа РУ» за те, що вони «не визнають територіальної цілісності Російської Федерації». Не може не проводити конкурс й українська сторона.
ГО «Вікімедіа Україна» отримала коментар представника Фонду Вікімедіа, який зауважив, що «(…) хоча ширша політична та військова боротьба проти російської анексії Криму є абсолютно зрозумілими, розв’язання цього питання не є у межах компетенції ні Фонду Вікімедіа, ні українського чи російського відділень. (…) Щодо того, як проводити фотоконкурс пам’яток у цій ситуації, Фонд Вікімедіа не займає жодної позиції. Це повинні вирішити організатори української та російської частин, а також організаторів міжнародної частини конкурсу ВЛП [Вікі любить пам’ятки]». У планах української сторони звернення до юристів Фонду, а також до міжнародного організаційного комітету, хоча не виглядає, що ці кроки дадуть інші відповіді. Варто зазначити, що позиція міжнародних організаторів щодо схожих ситуацій раніше (Азербайджан/Нагірний Карабах, Ізраїль/Палестина, Сербія/Косово тощо) спиралася на наявність чи відсутність офіційних списків пам’яток. А списки пам’яток Криму в Росії уже є. Хоча у російських конкурсних списках і зазначений дисклеймер, що «включення цих регіонів пов’язане із їхньою появою в офіційних списках культурного спадку РФ і жодним чином не позначає їхню державну приналежність».
Серед української спільноти редакторів Вікіпедії звучать і заклики бойкотувати конкурс взагалі. Але це автоматично означатиме, що фотографії із Криму та Севастополя будуть проходити тільки від Росії, що більшість української команди організаторів не вважає прийнятним. Бойкот не вирішує ситуації, адже у разі перемоги фотографії із Криму чи Севастополя на російському національному етапі, ця фотографія потрапляє на міжнародний етап із підписом «Крим, Росія».
Левон Азізян, член Правління ГО «Вікімедіа Україна», коментує це так: «Доки Крим і Севастополь є в Конституції України, вони будуть включені у наші конкурсні списки. Ми не розглядаємо варіант проводити українську частину конкурсу без цих регіонів».
Конкурс стартує 1 вересня. Отже залишилося трохи більше тижня. Зваживши всі наявні «за» і «проти», українські організатори вирішили провести опитування думки серед учасників конкурсу — попередніх років, а також потенційно зацікавлених брати участь у ньому зараз — щодо доцільності проведення української частини незважаючи на те, що паралельно буде проводитися російська частина конкурсу. Адже без учасників конкурс не буде можливим. Опитування доступне за лінком: https://docs.google.com/forms/d/1f6DscBh8i7surj7yy2C82c5MjAsQqrs88YdZXFAVnhw/viewform.
На підставі результатів опитування серед учасників конкурсу і буде прийняте остаточне рішення організаторами.
Аламо стала символом для всіх техасців після того як майже всі її захисники були знищені мексиканською армією. Photo by Nan Palmero, freely licensed under CC-by-SA 2.0.
Студенти в США та Мексиці часто вивчають історію Війни за незалежність Техасу 1835-1836. Два редактори Вікіпедії — Karanacs та Maile66 взяли на себе місію покращити статті на цю тему.
Протягом трьох місяців Karanacs та Maile66 працювали разом щоб створити нову статтю. Їх план включав скрупульозну вичитку існуючої статті — всіх 5 243 слів, та глибокі дослідження. Karanacs провів приблизно 300 годин читаючи академічну літературу, пишучи статтю та перевіряючи вже написане.
Для того, щоб зробити приєднанання користувачів Вікіпедії до світових знань безпечним, Фонд Вікімедіа вводить протокол HTTPS для всього трафіку на сайтах Вікімедіа. Image by Hugh D’Andrade, from Electronic Frontier Foundation, freely licensed under CC BY 3.0.
Щоб бути дійсно вільним, доступ до знань повинен бути безпечним та нецензурованим. Фонд Вікімедіа хоче щоб ви могли використовувати Вікіпедію та інші сайти Вікімедіа без шкоди приватності чи безпеці. В червні був введений протокол HTTPS для зашифровування всього трафіку на сайтах Вікімедіа.
Протокол HTTPS створює закодоване з’єднання між вашим комп’ютером та сервером Вікімедіа для забезпечення повної безпеки та приватності даних, які ви передаєте. Закодовування ускладнює втручання урядів та інших третіх сторін в ваш трафік. Також це ускладнює провайдерам цензурування доступу до деяких статей Вікіпедії та іншої інформації.
Інтерв’ю з Майклом Мендібергом, який створив Паперову Вікіпедію. Ви також можете подивитися це відео на YouTube чи Vimeo. Video by Victor Grigas, freely licensed under CC BY-SA 3.0.
Шість років роботи, купа виправлень, та велика допомога від друзів, і Майкл Мендіберг створив Паперову Вікіпедію. Це новий витвір мистецтва, в якому спеціальне програмне забезпечення перетворює англійську Вікіпедію в 7473 паперові томи.
Важливо зазначити, що Мендіберг не друкував всі книжки і не планує. Він надрукував лише невеликий відсоток книжок, що допомагають зрозуміти розмір Вікіпедії. Не потрібно друкувати всі — наша уява може доповнити те, чого не вистачає.
Одна з «найкращих» статей користувача Wehwalt — пароплав «Арктік», який зазнав катастрофи, схожої на катастрофу «Титаніка». Painting by James E. Buttersworth, Public domain.
«Найкраще з Вікіпедії» — це новий експеримент блогу Вікімедіа. Ця щотижнева подія запрошує одного члена спільноти Вікіпедії, щоб він оголосив список з п’яти статей, зображень чи іншого контенту, які він вважає цікавими чи важливими, у співробітництві з дописувачами блогу Вікімедіа.
Нещодавнім гостем був Гері Грінбаум (Wehwalt), який написав 127 вибраних статей в англійській Вікіпедії, сам чи в команді — більше, ніж хто-небудь інший. За десять останніх років він зробив близько 100 000 редагувань. Він обрав п’ять цікавих статей, над трьома з яких він працював особисто.
Кейтлін Дженнер, відома американська олімпійка та телезірка, змінила свою стать 1 червня та продемонструвала це фотографією в журналі Vanity Fair. Вікіпедія відреагувала на цю новину швидше, ніж за 30 хвилин.
Новина щодо титульної статті про Кейтлін Дженнер у журналі Vanity Fair швидко поширилась по всьому Інтернету. Однак це викликало конфлікт, як про неї говорити. Консервативний американський журнал National Review запитав: «Хто виграв олімпійські нагороди Брюса Дженнера?» І як слід людям писати про нову гендерну ідентичність у світлі значної історії Дженнер у гендерно-диференційованому спорті?
Однак серед дописувачів англійської Вікіпедії конфлікту майже не було, значною мірою через інструкції, написані під час зміни статі Челсі Меннінг 2013 року. Після обміну тисячами байтів тексту, підсекція Керівництва Вікіпедії зі Стилю «Ідентичність» була відредагована і станом на 1 червня 2015 року є такою:
Виняток … робиться для термінів, які позначають гендерну ідентичність. У таких випадках, Вікіпедія надає перевагу самовизначенню, навіть коли використання надійних джерел свідчить про інше. Про будь-яку людину, чия стать може бути піддана сумніву, слід казати тими займенниками, присвійними прикметниками і гендерними іменниками (напр. «чоловік/жінка», «офіціант/офіціантка», «актор/акторка»), які відповідають останній за часом гендерній самоідентичності, висловленій цією людиною. Це має стосуватися будь-якої фази життя цієї людини, крім випадку, коли ця людина прямо зазначила про інше.
Джефрі Білдер працює над уникненням явища вмирання гіперпосилань, що також відоме під назвою «биті посилання». Photo by Helpameout, freely licensed under CC BY-SA 4.0.
Хоча гіперпосилання і зробили сприйняття надрукованого тексту простішим, у них є один значний недолік: «биті посилання» — смерть гіперпосилань, які більше не ведуть до оригінального джерела тексту.
Джефрі Білдер присвятив 15 років науковій праці у сфері комунікацій та користується Вікіпедією з початку 2000-х. «Ми починаємо розуміти, що багато інструментів для посилань у Вікіпедії тривалий час не оновлювалися», — каже він. — «Тому ми працюємо над тим, щоб забезпечити DOI-цитування в реальному часі, спільне для Вікіпедій усіма мовами».
Вікіпедія конканійською мовою, поширеною в штаті Ґоа в Індії, була випущена в світ 18 червня після перебування в інкубаторі протягом близько дев’яти років. Проект зазнав багатьох випробувань, але напружена робота спільноти дописувачів, переважно мешканців штату Ґоа, була винагороджена виходом проекту з інкубатора.
Моя мрія — розпочати проект для борців за свободу у Ґоа, залучивши людей з різних середовищ: від студентів до журналістів та колумністів. Мені також хотілося створити партнерство з освітніми установами, щоб залучати студентів на постійній основі і щоб спільнота, яка спілкується мовою конкані, могла тримати над ними шефство.
— Даршон Кандолкар
Лі Тельмадаттер, фотографія для кампанії збору коштів Фонду Вікімедіа у 2012 році. Photo by Karen Sayre for the Wikimedia Foundation, released under the CC BY-SA 3.0 license.
Викладач університету і волонтер Вікіпедії, Лі Тельмадаттер допомагала писати статті на різні теми, починаючи від мексиканських напоїв і страв до біографій та церков. Сьогодні вона працює зі студентами над поліпшенням висвітлення у Вікіпедії Мексики і її культури, мандруючи по країні вздовж і впоперек у пошуках інформації, якою варто поділитися.
Я думаю, Вікіпедія і подібні проекти пропонують хоча б ідею, що легший доступ до більшої кількості інформації може бути наданий більшій кількості людей.
— Лі Тельмадаттер
Логотип для Виклику Вікіданих у меню. Logo by Offnfopt, freely licensed under CC0 1.0
У нас у Wikimedia Sverige (Швеція) ми любимо попоїсти, мандрувати, а ще відкриту інформацію. Отже, ми почали міркувати: що б такого зробити, щоб трішечки полегшити життя частого мандрівника літаком? За допомогою проекту Вікідані дописувачі вирішили запустити виклик щодо меню ресторанів по всьому світу, щоб вони додавали до своїх меню суттєву інформацію. Наші учасники використали Вікідані для надання тем, перекладів та ілюстрацій.
Вікідані є сукупністю структурованих даних, які можуть бути редаговані і комп’ютерами, і людьми. Головний фокус, звичайно, на Вікіпедії, але варіанти їх використання просто-таки невичерпні, що ми якраз і хотіли показати цим проектом.
Нещодавно Європарламент прийняв рекомендації, які накладають обмеження, чинні на території всіх держав-членів Європейського Союзу. Спільнота Вікімедіа змобілізувалась у відповідь.
Оновлено (13 липня): 9 липня Європейський Парламент затвердив «Звіт Реди». Абзац, який стосувався свободи панорами, був повністю вилучений з документу. Це означає, що на даний час нічого не змінилось: країни, на які поширювалась свобода панорами згідно з їх національним законодавством, далі її матимуть. Країни, у яких свобода панорами національним законодавством не передбачалась, її не матимуть.
Сліпа Юстиція стоїть, тримаючи терези, на будинку Суду Сполучених Штатів ім. Альберта В. Браяна в Александрії, Вірджинія. Photo by Tim Evanson, freely licensed under CC BY-SA 2.0.
10 березня Фонд Вікімедіа приєднався до позову проти Агентства національної безпеки США (NSA) щодо їхньої програми стеження за потоками даних. Слухання щодо недавнього подання уряду про припинення процесу призначені на кінець вересня.
If This Then That, або IFTTT (дослівно: «якщо Так, Тоді Те») впроваджує нові засоби, які роблять доступ до відкритої інформації Вікіпедії простішим, ніж будь-коли. Logo by IFTTT, public domain.
Новий канал Вікіпедії на IFTTT робить простішим, ніж будь-коли, ділення вільними знаннями. Це включає:
Зображення дня: повідомлення з Вікісховища про зображення дня
Стаття дня: цікава стаття з Вікіпедії, вибрана щоденно з-поміж найкращих статей Вікіпедії
Слово дня: визначення одного слова денно з Вікісловника
Нові редагування статті Вікіпедії: нові редагування на будь-якій сторінці Вікіпедії (подібно до ваших списків спостереження)
Нові редагування конкретного користувача: нові дописи від певного користувача Вікіпедії
Нове редагування з гештегом в описі змін: слідкуйте за редагуваннями через гештеги в описі змін (спробуйте застосувати гештег #editathon протягом вашого наступного едітатону)
Редагована стаття в категорії: покаже нові редагування статей в межах категорії
Статті, додані до категорії: кожного разу, коли стаття буде додана до категорії
Andrew Sherman, Інтерн з цифрових комунікацій, Фонд Вікімедіа; переклад з англ. користувачів Tohaomg (чер.) та Mykola Swarnyk (лип.)
Зображення і текст можна вільно використовувати за умови вказання авторів і ліцензій.
До 31 серпня триває конкурс статей про пам’ятки Криму у Вікіпедії. Від початку конкурсу його учасники створили 118 статей і деякі значно покращили.
Найбільше інформації до статей серед усіх дописувачів внесла Даринка Когутяк (723 КБ інформації), Andrew J.Kurbiko (374 КБ) та Arxivist (325 КБ). Найбільш різноманітним був внесок Andrew J.Kurbiko, який створив і редагував 46 різних статей.
Серед пам’яток, які отримали свої статті під час конкурсу — водонапірна вежа «Білий басейн» у Феодосії, садиба Шлеє селі Чоботарка поблизу міста Саки, «Вілла Штірліц» в селищі Олива поблизу Ялти (це будинок-музей Юліана Семенова, названий так на честь найвідомішого персонажа автора), Дача Кічкіне у Місхорі та інші.
На сьогодні у конкурсі взяли участь 46 зареєстрованих дописувачів Вікіпедії.
Поки члени журі перевіряють написане за сім тижнів конкурсу, у нас з’явилася новина для тих, хто ще тільки планує взяти участь. Окрім загальних переможців, буде визначено також переможця у номінації «Кримськотатарські пам’ятки». Десятки пам’яток кримськотатарського народу перелічені в окремому списку у Вікіпедії, але зважаючи на те, що всього їх кількасот, список ще буде поповнюватись.
Серед уже створених статей про кримськотатарські пам’ятки — мечеті Орта-Джамі та Єшиль-Джамі у Бахчисараї. Будівлі мечетей мали по різному складну долю, вони страждали від воєн і землетрусів. Однак перша була історично реконструйована у 2013 році і зараз діє, а для другої, зруйнованої у 1946 році, невідоме навіть точне місце розташування.
Разом з тим, у Вікіпедії триває тематичний Кримський місяць — для тих, хто має бажання написати статті поза пам’ятковою темою конкурсу. Наразі у позаконкурсному місячнику вже створено понад 130 статей: це переважно статті про селищні ради Автономної Республіки Крим, а також відомих осіб; ще близько сотні статей покращено, у тому числі про історичні події.
Конкурс «Пам’ятки України: Крим» триватиме до 31 серпня включно, і взяти участь у ньому може кожен! Ви можете обрати собі тему до душі зі списку статей, запропонованих до створення (червоні посилання — це статті, яких ще немає), зі списків підохоронних пам’яток, зі списку пропонованих статей поза конкурсом, або ж обравши її самостійно. Щоб відкрити сторінку створення статті, достатньо натиснути на червоне посилання у списку або на сторінці пошуку. Нехай Вам щастить! Дякуємо за Ваш внесок у Вікіпедію українською мовою!
Водонапірна башта «Білий басейн» у Феодосії. Фото завантажене в рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2012», під час конкурсу статей «Пам’ятки України: Крим» про пам’ятку створена стаття. Автор фото — Derevyagin Igor (ліцензія CC-BY-SA-3.0)
Дача Кічкіне. Фото завантажене в рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», під час конкурсу статей «Пам’ятки України: Крим» про пам’ятку створена стаття. Автор фото — Black lotos (ліцензія CC-BY-SA-3.0)
Мечеть Орта-Джамі у Бахчисараї. Автор фото — A.Savin [CC-BY-SA-3.0]. Якісне зображення Вікісховища
17-19 липня у Мехіко відбулася щорічна Вікіманія — міжнародна конференція вікіпедистів та вікімедистів (редакторів проектів, волонтерів руху Вікімедіа, працівників Фонду Вікімедіа).
Місцевими організаторами конференції стала Wikimedia México, регіональне відділення Фонду Вікімедіа у Мексиці, яке змагалося за право її проведення з Південною Африкою та Тунісом. Мексиканці навіть пожертвували проведенням конкурсу «Вікі любить пам’ятки» минулої осені, аби цілком зосередити свої зусилля на підготовці Вікіманії.
Вікіманія 2015 відбулася у готелі Hilton Mexico City Reforma і прийняла близько 800 учасників. Серед запрошених спікерів були не лише лідери руху, як-то співзасновник Вікіпедії Джиммі Вейлз та нинішній виконавчий директор Фонду Вікімедіа Лайла Третіков, а й, наприклад, творець reCAPTCHA та Duolinguo Луїс фон Ан.
Цього року це вже одинадцята Вікіманія, і українців на ній було рекордно багато — аж дев’ятеро! Мехіко — не близький світ, тож усі учасники з України — користувачі Antanana, Base, Ilya, Jbuket, NickK, Ата, Ліонкінг, Brizhnichenko, Sergento — мали змогу поїхати лише завдяки фінансуванню від Фонду Вікімедіа того чи іншого виду. Переважно це отримувачі стипендії, яких відбирали за певними критеріями, зокрема треба було показати свою залученість у проекти Вікімедіа, будь то редагування Вікіпедії чи організація заходів, а також впливовість у своїй спільноті. Організатори наголошували, що така конференція має сенс, лише якщо її учасники можуть привезти на неї цікавий досвід і поділитися зі своїми рідними спільнотами досвідом інших, про який вони дізнались.
Вікіпедисти з України та Росії із засновником Вікіпедії Джиммі Вейлзом. Автор — Geraki [ліцензія CC-BY-SA-4.0]
Програма конференції була різносторонньою, щоб бути цікавою вікімедійцям з широкими інтересами, хоча зробити її ідеальною організаторам таки не вдалося. Але серед сесій були, наприклад:
звіти і знайомство з працівниками Фонду Вікімедіа, які працюють над наданням ґрантів локальним спільнотам, розробкою нових інструментів чи правовими питаннями;
представлення різноманітних GLAM-проектів — спільних проектів вікімедійців і галерей, бібліотек, архівів, музеїв над поширенням знань;
обговорення реформи авторського права в Євросоюзі та останніх подій із загрозою свободі панорами;
обмін досвідом залучення і заохочення волонтерів і працівників;
визначення «найкрутіших» проектів Вікімедіа минулого року.
Освітня програма Вікіпедії була представлена не лише сесією, але й дводенною передконференцією, на якій обговорювались різні підходи до використання вікіпроектів в освіті. Окремою передконференцією також був Хакатон, на якому мали змогу поспілкуватись між собою і спільно попрацювати над новими інструментами розробники MediaWiki.
Учасники сесії на тему Освітньої програми. Автор фото — لا روسا [CC-BY-SA-4.0]
Українці представили на Вікіманії власний досвід залучення студентів до написання статей у Вікіпедію під час навчання в університеті (Ліонкінг, Ата), а також досвід організації і проведення міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю» — адже саме українці були ядром міжнародного оргкомітету і минулого, і цього року (доповідачем окремої сесії проWiki Loves Earth був NickK).
NickK розповідає про фотоконкурс Wiki Loves Earth. Автор фото — Ilya [CC BY-SA 4.0]
Оскільки у грудні 2014 року Вікімедіа Україна провела в Києві зустріч вікімедійців Центральної та Східної Європи (Wikimedia CEE Meeting), наслідком якого став масштабний міжнародний конкурс статей у Вікіпедії CEE Spring, то і про це теж розказали на Вікіманії — на сесії, присвяченій місцевим конференціям, виступав Ліонкінг. Маємо підстави вважати, що в дечому CEE Meeting 2014 за мексиканську Вікіманію було організовано навіть краще 🙂
Доповідачі сесії про регіональні вікізустрічі. Автор фото — Antanana [CC0]
«Найкрутішим проектом», організованим цього року, було визнано французький WikiCheese — проект, присвячений фотографуванню та написанню статей про різноманітні види сирів. Маючи на меті опрацювати 365 видів сиру, учасники проекту ще далеко від його завершення.
Фотограф робить знімки сиру на Вікіманії у рамках проекту WikiCheese. Автор фото — Benoit Rochon [ліцензія CC-BY-SA-3.0].
Традиційно на заключному виступі Вікіманії оголошують Вікіпедиста року. Це суб’єктивний вибір, який Джиммі Вейлз робить серед історій, почутих за рік. Цьогоріч шанований співзасновник Вікіпедії дещо відійшов від традиції: замість озвучення імені Вікіпедиста року, від назвав його in pectore. Це відсилання до терміну, який використовується католицькою церквою, коли Папа призначає кардинала «у серці», без публічного оголошення імені. Джимбо Вейлз багато говорив про проблеми свободи слова у світі, і використав традицію in pectore, щоб не зашкодити особі, оголошення якої Вікіпедистом року може нести загрозу її життю.
Нагадаємо, що Вікіпедистом року 2014 став дописувач української Вікіпедії Ігор Костенко, який загинув під час подій на Майдані на початку 2014 року.
Джиммі Вейлз на заключній сесії Вікіманії 2015. Автор фото — MadriCR [CC-BY-SA 4.0].
Доповіді і презентації на Вікіманії, звісно, важливі, але більшу роль відіграє все ж спілкування між людьми. Ми долучались до різних обговорень: від того, як зробити кращими інструменти редагування Вікіпедії та Вікісховища, до того, що варто представити на наступному CEE Meeting, який відбудеться у вересні в Естонії.
На Вікіманії відділення Фонду Вікімедіа мали свої столики. На столику Wikimedia Ukraine були представлені календарі «Вікі любить Землю» і флаєри з інформацією про конкурс, листівки з дерев’яною архітектурою «Вікі любить пам’ятки», значки з логотипом Вікіпедії. Біля столиків учасники активно спілкувались у перервах між сесіями. Також ми створили сторінку Вікімедіа Україна на сайті Вікіманії 2015, щоб учасники конференції могли легше зорієнтуватись, хто ми і де нас можна почути.
Столик Вікімедіа Україна на Вікіманії. Автор фото — Antanana [CC0]
Учасники Вікіманії мали можливість також відвідати музеї Мехіко, погуляти центром міста, а ще — відвідати піраміди Теотіуакану, велику пам’ятку історії доколумбової Мексики. Цю поїздку вікімедійці одразу ж охрестили Wiki loves Pyramides («Вікі любить піраміди»). Для більшості європейців це була перша подорож у Мексику, тож враження від пальм, кактусів, післяобіднього дощу і пірамід ми отримували не стільки як вікіпедисти, а як просто звичайні люди 🙂
Позаду — піраміда Сонця у Теотіуакані. Автор фото — Mike Peel (www.mikepeel.net). [CC BY-SA 4.0]
То що привезли в Україну учасники Вікіманії? Бажання працювати над проектами, жагу перекладати все більше цікавого українською мовою і нові ідеї! Слідкуйте за наступними дописами в блозі: тут будуть історії іноземних вікімедійців, розказані на Вікіманії, описи нових інструментів у Вікіпедії, оголошення про нові заходи в Україні. Ми працюємо! 🙂
Записи з відвіданих українцями сесій Вікіманії 2015 можна знайти за цим посиланням, а більше фотографій — у категорії Вікісховища. Обов’язково почитайте блог Костянтина Брижниченка — дописи фотографа, для якого участь у Вікіманії стала призом за перемогу у міжнародному фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки», покажуть вам цю поїздку у зовсім іншому світлі.
![Микола Курносенко, 9 листопада 2013. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Mykola_Kurnosenko.JPG?uselang=uk)
![Брянська Миколаївська церква, пам'ятка архітектури; нині — Будинок органної та камерної музики. Автор фото — Николай Курносенко [CC BY-SA 3.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Дом_органной_музыки_Днепропетровск_1.JPG)
![Церемонія нагородження «Вікі любить пам'ятки» 2013 у Шоколадному будиночку, 9 листопада 2013 року. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WLM2013UkraineAwardsDSC_0120.JPG)
![Мечеть Орта-Джамі у Бахчисараї. Автор фото — A.Savin [CC-BY-SA-3.0]. Якісне зображення Вікісховища](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Bakhchysarai_04-14_img06_Orta_Juma_Jami_Mosque.jpg?uselang=uk)
![Вікіпедисти з України та Росії із засновником Вікіпедії Джиммі Вейлзом. Автор — Geraki [ліцензія CC-BY-SA-4.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WM_UA_%26_WM_RU_members_with_Jimbo_Wales.JPG?uselang=uk)
![Учасники сесії на тему Освітньої програми. Автор фото — لا روسا [CC-BY-SA-4.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wikimania_Mexico_2015_00_%2851%29.JPG)
![NickK розповідає про фотоконкурс Wiki Loves Earth. Автор фото — Ilya [CC BY-SA 4.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WLE_Presentation_at_Wikimania_2015.jpg)
![Доповідачі сесії про регіональні вікізустрічі. Автор фото — Antanana [CC0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Regional_meetings_02.JPG)
![Фотограф робить знімки сиру на Вікіманії. Автор фото — Benoit Rochon [ліцензія CC-BY-SA-3.0].](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wikimania_2015_-_WikiCheese_Mexico_01.jpg)
![Фото Wikimedia México [CC BY-SA 4.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wikimanía_2015_-_Julio_18_-_118.JPG)
![Столик Вікімедіа Україна на Вікіманії. Автор фото — Antanana [CC0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wikimania_2015_Community_Village_19.JPG?uselang=uk)
![Позаду — піраміда Сонця, Теотіуакан. Автор фото — Mike Peel (www.mikepeel.net). [CC BY-SA 4.0]](https://commons.wikimedia.org/wiki/File%3AWiki_Loves_Pyramids_group_photo_1.jpg)
Вікімедіа Україна 
