«Створення і споживання контенту Вікіпедії, як дзеркало неолінгвоколоніалізму» — з такою темою Ю. Пероганич виступив на XIII міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології та безпека: оцінка стану».
Конференцію 18 червня 2013 організували Інститут проблем реєстрації інформації НАН України та НДІ інформатики і права НАПрН України.
Динаміка зростання числа статей в українській Вікіпедії
24 червня число статей в українській Вікіпедії досягло 450 000. Останні 50 000 статей були додані за 9 місяців і 4 дні. Якщо темпи наповнення новими статтями залишаться такі самі, то наступна тичина у півмільйона статей буде досягнута в кінці березня 2014, а мільйонна стаття буде написана у 2021 році.
Зростання відвідування української Вікіпедії є значно швидшим, ніж зростання числа статей, що свідчить про значне покращення середньої якості вільної енциклопедії українською мовою, яку редагувати може кожен.
Найбільшим викликом і завданням має стати залучення нових редакторів, створення для новачків-редакторів сприятливого середовища для їх утримання.
«Сокіл»: нова постановка відродженого шедевра Бортнянського
(11 червня 2013 року)
Стало традицією згадувати ім’я Дмитра Бортнянського разом з іменами Березовського і Веделя як творців канону української барокової музики (не беремо до уваги тих рецидивів імперського способу мислення, коли їхню спадщину привласнюють наші північні сусіди). Але музика живе лише тоді, коли вона звучить, – тому немає кращого способу вшанувати пам’ять наших музичних геніїв, ніж дати їх творінням сценічне життя.
І цю високу місію вже тривалий час виконує музикант рідкісного обдарування – клавесиністка Наталія Свириденко, народна артистка України, кандидат мистецтвознавства і досвідчений музичний педагог, професор Київського університету імені Бориса Грінченка. Саме вона вперше в Україні здійснила 1995–1996 року постановку однієї з шістьох опер Бортнянського, «Сокіл», – на сюжет з «Декамерона» Боккаччо (день п’ятий, новела дев’ята) про кохання збіднілого флорентійського шляхтича Федеріго дельї Альберігі до молодої багатої вдови Ельвіри: спершу безнадійне, але зрештою оцінене і розділене, – у той доленосний момент, коли, не маючи чим пригостити кохану, яка неждано завітала до його відлюдної ферми в горах, Федеріго велить подати на стіл… улюбленого мисливського сокола. Отже, опера про кохання зі щасливим фіналом. Хоча, якщо підходити до сюжету з іншого боку, можна пожартувати, що це опера про любов до свійських тварин та про її межі…
Власне, драматичний елемент у «Соколі» й справді поєднано з комічним – у традиціях італійської опери-буффа, бо поруч із сентиментальною парою аристократів тут діє й комічна пара їхніх слуг, Педрілльо та Марини, почуття яких не ширяють у високостях, а міцно тримаються землі. Водночас в опері наявні й риси тогочасної французької опери – відмова від речитативів і введення замість них розмовних діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Лібрето «Сокола» також написано французькою мовою, його автор – швейцарець Франц-Герман Лаферм’єр, бібліотекар майбутнього російського імператора Павла І.
Тож для здійснення повноцінної постановки «Сокола», де вокальні номери чергуються з діалогами і тому слухацьке сприйняття великою мірою залежить від моментального розуміння реплік, був необхідний точний, а в поетичній частині – ще й еквіритмічний український переклад, – і його виконав Максим Стріха, яскравий перекладач і пристрасний шанувальник опери, оборонець вокального перекладу на противагу виконанню мовою оригіналу.
І його переклад знову зазвучав зі сцени завдяки тій-таки Наталії Свириденко, яка здійснила нову постановку «Сокола», залучивши до цього викладачів і учнів Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка, а також Київської дитячої академії мистецтв та Інституту музики імені Глієра. Цього разу це було концертне виконання (власне, як і перша постановка 1995 року, повторена наступного року вже в сценічному варіанті) – тобто жодних розмовних сцен (їх компенсували пояснювальні ремарки пані Свириденко та пана Стріхи, які передували картинам опери), а крім того жодних декорацій і театральних костюмів – лише співаки в концертних строях і камерний оркестр, цілком так, як і вимагає партитура Бортнянського – струнна група, флейта, гобой, фагот, дві валторни і на чільному місці – клавесин, партію якого блискуче виконала сама пані Наталія. І слухачі, які розмістились навколо імпровізованого сценічного майданчика в залі Інституту мистецтв, не просто насолоджувалися прекрасною музикою і співом, які резонували в самому серці, а й відчували себе учасниками мистецького дійства. І це надало нинішній постановці «Сокола» колориту салонного музикування ХVІІІ ст., часу, коли й було створено оперу. Це враження підсилювали й імпровізаційні моменти, коли пані Наталія підхоплювалася з-за клавесина й диригувала ансамблем співаків – достеменно як капельмейстер за доби бароко.
Аби професійно виконувати барокову музику, треба не просто досконало її знати, дотримуватись максимально близької до тієї епохи техніки музичного виконання, а й любити цю музику любов’ю пристрасною і самозреченою – так, як це вміє Наталія Свириденко, якій вдалося до того ще й заразити цією любов’ю цілий колектив співаків і музикантів, прищепивши їм розуміння власних виконавських принципів – бо ж ноти, надто ж ноти барокових творів з безліччю мордентів, трелей та інших орнаментальних оздоб, можна прочитати по-різному!
Не берусь виділити когось із учасників постановки – всі показали своє мистецтво, і педагоги, і їхні учні, продемонструвавши справжню, живу школу виконавства старовинної музики: це солісти – доценти Оксана Петрикова (Ельвіра) і Віктор Тетеря (Федеріго), студенти Наталя Бадун (Марина) і Станіслав Трифанюк (Педрілльо), Юлія Успенська, викладачка Київської дитячої академії мистецтв (Жанетта), професор Василь Бокоч (Грегуар), студенти Микола Алексеєв і Антон Іщенко в ролі комічних лікарів. Також у постановці брав участь хор студентів Інституту мистецтв, керований Мстиславом Юрченком. І в жодному разі не можна забувати про інструменталістів, які, під орудою клавесиністки й постановниці, звучали настільки злагодженим ансамблем, що склалося враження, яке може викликати тільки досконале мистецтво, – усе природно, саме так і має бути: це викладач Наталія Пилипенко (І скрипка) і професор Тетяна Пляченко (ІІ скрипка), студенти Вадим Вдовиченко (альт) і Анастасія Касьянова (віолончель), Оксана Піркова, доцент грінченківського Інституту соціальної педагогіки і психології (флейта), студент Кирило Бурдальов (гобой), концертмейстер Дитячої академії мистецтв Дмитро Трохимчук (фагот) і два валторністи – лауреати міжнародних конкурсів Олексій Прунь і Григорій Заїздний.
Важливо відзначити, що постановка відбулася за сприяння громадської організації «Вікімедія Україна», яка минулого року в рамках проекту «Світова класика українською» видала клавір «Сокола» з лібрето у перекладі Максима Стріхи (приступний також в електронному вигляді у Вікіпедії та Вікіджерелах) – відкривши таким чином для публічного використання унікальний музичний твір і не менш унікальний переклад.
Олена О’Лір,
перекладач
«Вікімедіа Україна» завершила конкурс «Вікі любить Землю» та нагородила переможців, обраних експертним журі.
Фотоконкурс «Вікі любить Землю» тривав з 15 квітня по 15 травня 2013 року. Його метою було накопичення та передання у вільний доступ і користування високоякісних фотографій української природи.
Оргкомітет «Вікі любить Землю» сформував перелік із 7384 об’єктів природно-заповідного фонду України. 1104 з них було сфотографовано. 365 учасників конкурсу завантажили до Вікісховища свої роботи загальною кількістю 11736 фотографій. Тепер усі ці світлини стали надбанням людства.
| « | В Інтернеті немає жодної іншої сторінки, окрім «Вікі любить Землю», яка б містила назви і навіть короткі описи всіх територій природно-заповідного фонду України | » |
— підкреслює Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України та член журі конкурсу.
Наповнення Вікісховища фотографіями необхідне для створення Вікіпедією найповнішого каталогу пам’яток природи України, — зазначають представники «Вікімедіа Україна». Але для цього потрібно ще багато зробити. Багато об’єктів природи ще не сфотографовано для вільного використання під ліцензією Creative Commons. Також треба під кожну з пам’яток завести окрему статтю на Вікіпедії. Долучитися ж до цього процесу та зробити свій внесок може кожний охочий.
12 найкращих фото належать шести авторам, і усі вони були нагороджені: Krasnickaja Katya, Сергій Криниця (Haidamac), Balkhovitin, Деревягін Ігор, Михайло Пецкович, Львів та Слава Леонтьев.
Перші призи в номінації «Найкраще фото» отримали:
1 місце — Krasnickaja Katya, робота «Світанок на г. Ай-Петрі»
2 місце — Сергій Криниця (Haidamac), «Дністровський каньйон», м. Заліщики, Тернопільська область
3 місце — Balkhovitin, «Склоподібне оголення верхньої крейди», м. Краматорськ, Донецька область
Переможці конкурсу в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток»:
Наступного року організатори планують зробити конкурс міжнародним.
Катерина Красницька — автор світлини, що зайняла перше місце у номінації «Найкраще фото»
Вручають головний приз у номінації — вишивану сорочку
Сергій Криниця — автор світлини, що зайняла друге місце у номінації «Найкраще фото»
Також посів перше місце у номінації «За кількість пам’яток, фотографії яких надіслали на конкурс»
Дмитро Балховітін — автор світлини, що зайняла третє місце у номінації «Найкраще фото»
Його світлини також посіли 4-е, 5-е та 7-е місця у цій номінації
Михайло Пецкович — автор фото, яке ввійшло у дванадцятку
Джерело: http://uk.wikinews.org
Слайд-фільм про підсумки конкурсу “Вікі любить Землю”, що тривав з 15 квітня до 15 травня. Фільм створено для урочистої церемонії нагородження переможців конкурсу, яка відбулася 9 червня
Вже вісім місяців за відвідуваністю українська Вікіпедія у світовій двадцятці, а останні три місяці — на 18-у місці в світі.
Проте попереду літні місяці, коли відвідуваність інтернету в Україні традиційно спадає як у абсолютних цифрах, так і по відношенню до відвідування в інших країнах.
Джерело: http://stats.wikimedia.org/EN/TablesPageViewsMonthlyOriginalCombined.htm
Джерело для графіка: pageviewsmonthly.xls
Українська Вікіпедія потягом березня, квітня і травня 2013 залишалася першою в світі (серед 55 найвідвідуваніших вікіпедій) за зростанням відвідуваності. У травні 2013 українську Вікіпедію відвідували на 71% частіше ніж рік тому, бенгальську — на 67% , казахську на 59%, в’єтнамську на 57%, арабську і білоруську на 55%, малайську на 53%, російську і тайську — на 50% частіше ніж у травні 2012.
Джерело: http://stats.wikimedia.org/EN/TablesPageViewsMonthlyOriginalCombined.htm
Джерело для побудови графіка: pageviewsmonthly.xls
У травні 2013 українська Вікіпедія продемонструвала стабільне зростання. За місяць додалося 4508 статей. Як показує наведений вище графік, очевидних загроз збереженню українською Вікіпедією 14-го місця в світі за числом статей поки не видно.
Додаткова інформація: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Основний_міжмовний_ренкінг_2013-06-01
Файл для побудови графіка: articles2.xls
Журі національного фотоконкурсу «Вікі любить Землю» вирішило не змінювати порядок розташування переможців у номінації «За кількість пам’яток, фотографії яких надіслали на Конкурс», сформований інструментом статистики.
Також раді повідомити, що серед 11736 фотографій, які з 15 квітня до 15 травня завантажили 365 учасників конкурсу, журі визначило 12 найкращих, автори яких отримають призи від організаторів і партнерів фотоконкурсу «Вікі любить Землю». Ось ці світлини, які по праву можна вважати найкращими ілюстраціями природних пам’яток України:
та нікнейми їхніх авторів (у алфавітному порядку), яких ми уже вітаємо з перемогою:
Журі оцінювало роботи, надіслані на конкурс, у кілька етапів. У першому всі фотографії, які відповідали вимогам конкурсу (а таких абсолютна більшість), були у випадковому порядку розподілені між членами журі. Крім того, рівномірно поділені між членами журі були файли кожного автора, а кожен файл дивилося два випадково відібрані члени журі. Деякі файли вибрали одночасно двоє членів журі, тож вони одразу потрапляли до третього етапу. Із тих фотографій, які вибрав лише один член журі, на засіданні, що відбулося в приміщенні ІА “Regionews”, додатково обирали найкращі для третього етапу. Так було відібрано 73 фотографії, з яких і обрали в четвертому етапі 12 найкращих.
Чому 12? Ми вже інформували про те, що громадська організація «Вікімедіа Україна» отримала грант від Фонду Вікімедіа, одним із пунктів якого передбачено друк календарів на 2014 рік та листівок із фотографіями-переможцями. Тож усі ці світлини будуть представлені на сторінках календаря і в наборі листівок, які, сподіваємося, ми зможемо вручити уже на церемонії нагородження.
Церемонія відбудеться 9 червня в Києві. Час початку і місце повідомимо найближчим часом. Але робота журі все ще триває. Наразі рейтинговим оцінюванням визначаються три найкращі світлини конкурсу, які отримають головні призи. Чиє фото отримає нагороду – дізнаємося на церемонії нагородження. А поки що радимо переможцям купувати квитки до Києва і готуватися до урочистостей.
Вікі любить Землю Вікі любить пам’ятки Блог Wikimedia Foundation
Вікімедіа Україна 