Вікіекспедиція відвідала Гадяцький та Миргородський райони Полтавської області

Музей визвольних змагань 1917–1921 років, присвячений Петру Дяченку.

4–9 липня 2012 року відбулась Шоста українська вікіекспедиція до Гадяцького та Миргородського районів Полтавської області в рамках робіт з ремонту садиби, в якій народився генерал-хорунжий армії УНР та командир 1-го кінного полку Чорних запорожців Петро Дяченко, у селі Березова Лука Гадяцького району Полтавської області та облаштування в ній кімнати-музею визвольних змагань 1917–1921 років, присвяченої цьому військовому та громадському діячеві.

У вікіекспедиції взяли участь двоє вікіпедистів з Харкова, які ввечері 4 липня виїхали до Полтави. Після прогулянки нічним та ранковим містом вона 5 липня продовжилась автобусом до Гадяча. Під час подорожі було відвідано смт. Опішня і м. Зіньків та зафіксовано автостанції в цих населених пунктах.

Вдень експедиція продовжилась у Гадячі, де було відзнято значну кількість об’єктів соціально-культурної сфери (Гадяцьке училище культури імені І. П. Котляревського, будинок дитячої та юнацької творчості, районний будинок культури, 2 школи міста та кілька об’єктів районної лікарні), а також низку пам’ятників на Соборній площі. Учасники вікіекспедиції стали першими відвідувачами музею «Гадяцьке підземелля», який готується до відкриття у будинку дитячої та юнацької творчості .

По тому експедиція продовжилась у селі Ручки, де місцева молодь усіляко сприяла в проведенні експедиції і було сфотографовано школу, будинок, в якому розташовується сільська рада та поштове відділення, церкву та 2 пам’ятники радянської доби у сільському парку. Крім того, член Правління ГО «Вікімедіа Україна» Сергій Петров провів зустріч із секретарем Ручківської сільської ради Тетяною Шамрай, в результаті якої було погоджено про можливість надання інформації сільською радою для Вікіпедії за допомогою факсу, оскільки до цього часу інтернету в селі немає.

Після цього учасники експедиції автобусом дістались до села Березової Луки, а потім і до садиби, в якій народився П. Дяченко, де знаходився табір учасників відновлювальних робіт, які проводились громадсько-патріотичном об’єднанням та Фондом «Чорні запорожці» з міста Перемишль (Республіка Польща). Кількаденне перебування учасників вікіекспедиції у с. Березова Лука стало можливим за сприяння цього фонду (сотник Роман Боровець та писар Олександр Стець). Серед учасників відновлювальних робіт були представники «Чорних запорожців» з Перемишля, Києва та Корсуня-Шевченківського, козаки з Кіровограду, майстриня з травоплетіння Леся Колосенко, бандурист з Луганська Василь Лютий, представники руху «За Затишну Землю» з Києва, представники товариства «Український Клуб Слобідчини» та Харківського обласного осередку ВМГО «Молода Просвіта» з Харкова. Ввечері відбувся перегляд фільму Романа Крика «Остання поїздка додому» та дискусія щодо сучасного стану українства Польщі.

На фото: член Правління ГО «Вікімедіа Україна» Сергій Петров та Березоволуцький сільський голова Іван Кудінов

Наступного дня, 6 липня, учасники вікіекспедиції взяли участь у роботах зі створення експозиції кімнати-музею. Вранці до табору завітав автор книги «Чорні запорожці. Історія полку» Сергій Коваленко, з яким учасники вікіекспедиції поспілкувались та звернутись з проханням активніше долучитись до редагування статей у Вікіпедії, а також подарували йому посібник з редагування Вікіпедії. Сергій Коваленко сказав, що вже має досвід з редагування Вікіпедії, але переважно додавав до статей у Вікіпедії бібліографію своїх книг та наукових статей.

Того ж дня житель с. Березова Лука Андрій Косінський, онук Петра Дяченка, провів екскурсію селом, під час якої було зафіксовано школу, сільський будинок культури, бібліотеку-філіал, будівлі маєтку депутата ІІІ Державної думи Російської імперії Модеста Коченевського кінця ХІХ – початку ХХ століття, колишню школу, в якій нині розташовується церква. Крім того, було відвідано пошту та сільську амбулаторію, будівлі яких відносяться до 1895 та 1905 років відповідно, колишню початкову школу та дитячий садок, приміщення якої використовується для церкви, а також меморіал та пам’ятник уродженцям, які загинули у радянсько-німецькій війні 1941–1945 років, та воїнам, які загинули під час звільнення села від німецьких військ у вересні 1943 року. Було сфотографовано краєвиди берегів р. Хорол та сільського ставу у парку. Також член Правління Сергій Петров провів зустріч із Березоволуцьким сільським головою, під час якої було отримано важливу енциклопедично значиму інформацію Березоволуцьку сільську раду та села, які входять до неї.

Надвечір була проведена експедиція до сусіднього населеного пункту Лихопілля, під час якої було зафіксовано низку об’єктів СПОП «Березоволуцьке», розташовані на околиці с. Березове Лука, та в’їздний знак, загальний вигляд села, автобусну зупинку та цвинтар у Лихопіллі. А по тому учасники вікіекспедиції взяли участь у сільському святі, приуроченому до дня Івана Купала.

7 липня через особисті обставини один з учасників вікіекспедиції поїхав до Харкова, і під час подорожі було сфотографовано в’їздні знаки низки населених пунктів Полтавської та Харківської областей, зокрема с. Вельбівка Гадяцького, сіл Бобрівник та  Шилівка та смт. Опішня Зінківського районів Полтавської області, а також с. Любівка та смт. Краснокутськ Краснокутського району та м. Богодухова Харківської області.

Того ж дня продовжувались роботи з впорядкування кімнати-музею та садиби до відкриття. А інший учасник вікіекспедиції відвідав села Петрівку-Роменську та Мелешки Гадяцького району та зустрівся з колишньою вчителькою історії у місцевій школі Валентиною, яка займається написанням історії села для односельчан. Наразі робота триває, і домовлено, що по завершенні роботи над історією села буде розглянуте питання щодо її публікації за умовами вільних ліцензій.

8 липня відбулось урочисте відкриття та освячення кімнати-музею визвольних змагань 1917–1921 років, присвяченої пам’яті Петра Дяченка, в якій взяли участь також нащадки П. Дяченка, місцеві жителі та гості з Києва і Полтави. Відкриття музею стало підсумком робіт, який проводив Фонд «Чорні запорожці» у садибі П. Дяченка з 2009 року.

Миргородський художньо-промисловий коледж імені М. В. Гоголя.

Після урочистотей останній учасник вікіекспедиції вирушив автобусом до Миргорода. В дорозі було сфотографовано кілька населених пунктів Миргородського району, зокрема села Остапівку, Попівку та смт. Комишня. Ввечері відбулась вікіекспедиція Миргородом, під час якої було зафіксовано велику кількість адміністративних, культурно-освітніх, промислових об’єктів, а також низку пам’ятників. Було відвідано й Миргородський курорт, де у бюветі учасник вікіекспедиції мав змогу скуштувати миргородської цілющої води.

Рано вранці 9 липня електричкою Гребінка – Огульці він взяв курс на Огульці. У дорозі було сфотографовано всі станції та зупинні пункти на цій ділянці залізниці. На станції Огульці під час очікування електрички на Харків було сфотографовано швидкісний електропоїзд Hyundai Rotem, під час його прямування станцією до Харкова.

Під час Шостої української вікіекспедиції було зроблено близько 650 фотознімків, і кращі з них будуть завантажено до ВікіСховища для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported. Наразі відбувається процес опрацювання відзнятого фотоматеріалу.

Полтавська область стала вже четвертою серед областей України, яку відвідали учасники вікіекспедицій, які проводяться громадською організацією «Вікімедіа Україна» з серпня 2011 року. Варто додати, що вікіекспедиція на своєму завершальному етапі охопила частково і Харківську область, і вперше під час вікіекспедицій було зафіксовано таку значну кількість об’єктів залізничної інфраструктури.

  • Зазначення авторьких прав на зображення: всі  зображення авторства  Kharkivian під ліцензією CC BY-SA 3.0 з Wikimedia Commons.
Оприлюднено в Поточні події | Позначки: , , | 3s коментарів

Засідання Громадської ради при Міністерстві культури України

3 липня 2012 член правління — виконавчий директор ГО «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич взяв участь зібранні Ради, яке відбулося в Києві у Малому залі Національної консерваторії.

Рада розглянула ряд поточних питань своєї роботи, сформувала кілька робочих органів, заслухала і взяла до відома звіт про засідання своїх комісій.

Юрій Пероганич запропонував звернутися до Верховної Ради, народних депутатів України та до Міністерства культури з висловленням засудження законопроекту народних депутатів Ківалова і Колісниченка щодо засад мовної політики. Громадська рада підтримала таке звернення і прийняла відповідне рішення.

Наступне засідання Ради заплановане на першу половину осені.

* * *

Юрій Пероганич представляє ГО «Вікімедіа Україна» в Громадській раді при Міністерстві культури України і очолює в цій раді комісію з мовних питань.

Оприлюднено в Проекти з партнерами | Позначки: , , | Залишити коментар

«Вікімедіа Україна» в числі 72 інститутів громадянського суспільства звернулася до Президента України з приводу законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Координаційна рада з питань захисту української мови при Київському «Меморіалі» ініціювала відкритий лист трьох відомих науковців НУ «Києво-Могилянська академія», який 13 липня 2012 року за дорученням 72 інститутів громадянського суспільства направлений Президентові України В.Януковичу із закликом ужити всіх заходів, щоб законопроект «Про засади державної мовної політики», який збурює суспільство, розколює Україну і зазіхає на її конституційний лад, був знятий із розгляду.

Автори листапропонуютьстворити робочу групу, сформовану, серед іншого, з представників відповідних структур громадянського суспільства та експертного середовища, для підготовки концептуально іншого законопроекту.

В листі наголошується: «Якщо Ви хочете бути Президентом усієї України, а не іграшкою в руках антиукраїнських сил, Вам варто припинити загравання з ними та утримуватися від співучасті в діях, спрямованих на підрив основ незалежної державності України».

Відкритий лист до Президента України Віктора Януковича

Пане Президенте!

11 липня ц.р. під час зустрічі з Клубом головних редакторів ЗМІ країн СНД, відповідаючи на запитання щодо перспектив законопроекту «Про засади державної мовної політики», Ви наголосили: «Найкращий орієнтир у цьому питанні – Європейська хартія про мови»; «наскільки цей закон відповідає цій хартії, її стандартам – мають сказати експерти». Крім того, Ви сказали, що «законодавці – ініціатори цього закону» запевнили Вас, що «він пройшов ескпертизу Венеціанської комісії». Напередодні Ваш представник у Верховній Раді повідомив, що  7 липня ц. р. Ви доручили Кабінетові Міністрів підготувати зміни до щойно проголосованого владною парламентською більшістю мовного законопроекту. Складається враження, що ініціатори законопроекту і Ваше оточення готують «легітимізацію» шахрайським чином сфабрикованого 3 липня ц. р. антиконституційного акту та налаштовують Вас на його підписання.

У зв’язку з цим хотіли б звернути Вашу увагу на такі обставини.

1. В ієрархії правових актів, які визначають засади державної мовної політики і  порядок застосування та підтримки мов, вищу юридичну силу має не Хартія, а Конституція України. Саме ст. 10 Конституції України, а не положення Хартії, повинна бути «найкращим орієнтиром» в оцінці законопроекту. На думку українського експертного середовища, законопроект Ківалова-Колесніченка в багатьох принципових моментах не відповідає вимогам Основного Закону та Рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України.

Порівняно з Конституцією України, яка визначила засади мовної політики та загальний порядок застосування мов, Хартія лише заохочує держави до вільного вибору перелічених у ній факультативних рамкових заходів на підтримку використання тих «історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення». При цьому преамбула Хартії передбачає, що «захист і підтримка регіональних  або міноритарних мов не повинні здійснюватись на шкоду офіційним мовам та необхідності вивчати їх».

2. Законопроект Ківалова-Колесніченка справді пройшов експертизу Венеціанської комісії, але його автори, вочевидь, приховали від Вас оцінку, яку виставила Комісія їхньому «продукту». У висновках Венеціанської комісії від 2 грудня 2011 р. відзначено, що зміст документу, попри проголошені в ст. 5 цілі і принципи, свідчить про те, що в самому законопроекті закладені механізми домінування російської мови на шкоду українській мові як державній.

Венеціанська комісія закликала авторів законопроекту до ретельного перегляду термінології і послідовного її застосування в тексті законопроекту, а головне – вона наполягає на пошуку українськими законотворцями «справедливого балансу між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції суспільства, з іншого» (пп. 66, 68). Отже, згідно з висновком Венеціанської комісії, законопроект потребує подальшого ґрунтовного опрацювання.

Законопроект також був негативно оцінений у висновках усіх профільних установ НАН України – Інституту мовознавства (16.09.2011 р.); Інституту української мови (22.09.2011 р.); Інституту політичних та етнонаціональних досліджень (22.09.2011 р.); Інституту держави й права (05.09.2011 р.); Українського мовно-інформаційного фонду (09.09.2011 р.); Академії наук Вищої школи (16.09.2011 р.); Інституту філології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (20.09.2011 р.).

Законопроект Ківалова-Колесніченка зазнав нищівної критики у висновках органів держаної влади України, а саме: Міністерства фінансів України (09.09.2011 р.) та Міністерства юстиції України (27.09.2011 р.), Комітетів Верховної Ради України – з питань культури і духовності (23.09.2011 р.) та з питань бюджету (03.11.2011 р.), а також Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (23.05.2012 р.).

На слуханнях, проведених  Комітетом з питань культури і духовності Верховної Ради України (20.06.2012 р.), законопроект «Про засади державної мовної політики» було визнано таким, що  не відповідає вимогам Конституції України і потребує докорінної концептуальної переробки.

3. Від моменту внесення законопроекту його проходження у Верховній Раді супроводжувалося системними та грубими порушеннями ст.ст. 82 і 84 Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Апарат парламенту зареєстрував законопроект на порушення вимог ч. 3 і ч. 6 ст. 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», оскільки його автори не подали фінансово-економічного обґрунтування та порівняльної таблиці із зазначенням змін до чинних законів України, пропонованих розділом 11 Перехідних положень законопроекту.

Під час розгляду законопроекту у першому читанні 5 червня ц.р. було порушено ст. 102 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»: законопроект голосувався без обговорення його основних принципів, положень, критеріїв та структури. При цьому голосування здійснювалося з порушенням ст. 84 Конституції України, яка вимагає особистого голосування кожним народним депутатом.

Під час вечірнього засідання Верховної Ради 3 липня ц.р. порушення регламенту заохочував своїми маніпулятивними «технологіями» перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, який з голосу, без рішення погоджувальної ради і розгляду внесених народними депутатами численних поправок, поставив на голосування питання щодо позачергового включення до порядку денного законопроекту № 9073 «Про засади державної мовної політики». Воно провалилося («за» було подано 219 голосів). Друге голосування стосувалося пропозиції головуючого ще раз повернутися до щойно «проваленого» питання щодо зміни у порядку денному (результат: «за» – 241). Після цього Адам Мартинюк не поставив на голосування питання про включення до порядку денного даного законопроекту, а одразу, навіть без зазначення редакції, в якій голосується законопроект,  поставив на голосування питання про прийняття  законопроекту № 9073 в цілому («за» – 248 голосів). Таким чином, було проголосовано питання, навіть не включене до порядку денного, а головне – абсолютно не підготовлене до голосування.

З погляду права і факту, обговорення, голосування й ухвалення мовного законопроекту в другому читанні не відбулося і не могло відбутися в принципі, оскільки головний комітет відповідно до положень глави 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» продовжував працювати над його підготовкою до другого читання у зв’язку з великою кількістю поправок (понад 2000). Саме тому законопроект не був (і не міг бути!) завізований головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апарату Верховної Ради, як того вимагає ч. 1 ст. 117, а також не був (і не міг бути!) розданий народним депутатам «не пізніше як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради». Через відсутність підготовленого до другого читання законопроекту неможливо було виконати вимоги ст. 119 регламенту щодо постатейного обговорення і голосування поправок на основі порівняльних таблиць та узгодити остаточний текст закону. Отже, народні депутати проголосували за документ, якого в правовому сенсі не існує, за документ-фантом, до того ж – знову з порушенням ст. 84 Конституції України.

4. Спроба «вдосконалити» неіснуючий документ за допомогою структур підконтрольного Вам Кабінету Міністрів є нічим іншим, як продовженням грубих порушень Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Така спроба нелегітимна і з тієї причини, що доопрацювання законопроектів, які є на розгляді Верховної Ради, та погодження їхніх остаточних текстів має відбуватися лише в рамках парламенту і відповідно до процедур, встановлених главою 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Таким чином, Ви не маєте жодних підстав розглядати рішення Верховної Ради від 3 липня 2012 року стосовно законопроекту «Про засади державної мовної політики» як ухвалення закону, оскільки такого закону в принципі не існує. Навіть якщо це рішення буде підкориговане Кабінетом Міністрів, такий документ не може вважатися законом. Підписавши примарний акт, «ухвалений» із безпрецедентними порушеннями Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», Ви вчините неправомірні дії і станете співучасником фальсифікації, що тягне за собою моральну, політичну та кримінальну відповідальність.

Як гарант Конституції України, Ви повинні вжити усіх заходів, щоб антиконституційний законопроект Ківалова-Колесніченка, який збурює суспільство, розколює Україну і зазіхає на її конституційний лад, був узагалі знятий з  розгляду. Вважаємо, що оптимальним шляхом виходу з ситуації могло б бути створення робочої групи, сформованої, серед іншого, з представників відповідних структур громадянського суспільства та експертного середовища, для підготовки якісно нового законопроекту «Про порядок застосування мов в Україні» у відповідності з вимогами Конституції України та з урахуванням європейського досвіду у сфері мовної політики.

Якщо Ви хочете бути Президентом усієї України, а не іграшкою в руках антиукраїнських сил, Вам варто припинити загравання з ними та утримуватися від співучасті в діях, спрямованих на підрив основ незалежної державності України. Сподіваємося, Ви не бажаєте, щоб Ваше президентство призвело до руйнації української державності.

Володимир Василенко,
професор Національного університету     «Києво-Могилянська академія», доктор юридичних наук, один із розробників Закону «Про мови в  Українській РСР», Надзвичайний і Повноважний   Посол України

Лариса Масенко,
професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних  наук

Володимир Панченко,
професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, народний депутат України першого скликання 

Київ, 13 липня 2012 р.

 

 За дорученням:

  1. Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса;
  2. Всеукраїнського Комітету на захист української мови;
  3. Народного комітету захисту України;
  4. Конгресу національних громад України;
  5. Української Всесвітньої Координаційної Ради;
  6. Спілки офіцерів України;
  7. Всеукраїнської громадської організації «Громадський рух «Не будь байдужим!»;
  8. Громадянського руху «Відсіч»;
  9. Харківської правозахисної групи;
  10. Київської  міської  організації  товариства «Меморіал»  ім. В.Стуса;
  11. Асоціації єврейських організацій та громад України;
  12. Ліги українських меценатів;
  13. Всеукраїнської громадської наукової організації «Експерти України»; 
  14. Руху добровольців «Простір свободи»;
  15. Всеукраїнської громадської молодіжної організації  «Національний Альянс»;
  16. Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Дебатна Академія»;
  17. Секретаріату Національної спілки письменників України;
  18. Асоціації українських письменників;
  19. Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови»;
  20. Фундації ім. Олега Ольжича;
  21. Громадського руху «Вільний простір»;
  22. Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність»;
  23. Громадського об’єднання «Українська справа»;
  24. Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;
  25. Центру громадянських свобод;
  26. Київського благодійного фонду імені О. Гірника «Українським дітям – українське слово»;
  27. Мистецького об’єднання «Остання барикада»;
  28. Громадської організація «Вікімедіа Україна»;
  29. Центру громадських ініціатив «Інформаційне суспільство»;
  30. Самоврядної альтернативної мережі (САМ);
  31. Комітету захисту українських журналістів;
  32. Київського центру журналістських досліджень країн ГУАМ «Шовковий шлях»;
  33. Об’єднання «Своя правда»;
  34. Товариства української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
  35. Громадської ініціативи «Кіно-переклад»;
  36. Центру UA;
  37. Холодноярської ініціативи;
  38. Громадської організації «Мамай» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ);
  39. Фонду розвитку аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела»;
  40. Об’єднання студіюючої молоді «Зарево»;
  41. Громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»;
  42. Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича (м. Харків);
  43. Інформаційної агенції культурних індустрій ПРО;
  44. Харківської крайової організації Спілки української молоді;
  45. Харківського українського культурно-мовного клубу «Апостроф»;
  46. Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
  47. Донецького обласного Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка;
  48. Луганської обласної філії Асоціації дослідників голодоморів в Україні;
  49. Українського медійного центру (м. Харків);
  50. Конгресу Українців Севастополя;
  51. Громадського комітету «Український Севастополь»;  
  52. Громадської організації «Центр політичних інновацій»;
  53. Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу;
  54. Луганського міського товариства української мови ім. Тараса Шевченка;
  55. Незалежної профспілки «Підприємці Луганщини»;
  56. Громадської організації «Правовий простір» м. Сєвєродонецька;
  57. Донецької обласної громадської організації «Народний контроль»;
  58. Донецького Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу;
  59. Громадсько-патріотичної організації «Східне Козацтво України»;
  60. Луганського обласного відділу «Союзу українок»;
  61. Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
  62. Харківського обласного об’єднання громадян «Українська родина»;
  63. Союзу українок м. Севастополя;
  64. Спілки об’єднань громадян «Трудовий рух «Солідарність» у Луганській області;
  65. Конфедерації вільних профспілок Луганської області;
  66. Громадського об’єднання «Наш вибір»;
  67. Громадської організації «Луганці»;
  68. Луганського обласного осередку Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка;
  69. Луганської обласної правозахисної жіночої організації «Чайка»;
  70. Громадської організації «Схід України»;
  71. Біловодської районної правозахисної жіночої організації «Первоцвіт»;
  72. Новопсковської районної правозахисної жіночої організації «Чайка».
Оприлюднено в Проекти з партнерами | Позначки: , , | 1 коментар

Віртуальний музей дисидентського руху в Україні — у вільному доступі

Віднині всі матеріали з сайту «Віртуальний музей дисидентського руху в Україні», http://archive.khpg.org можна вільно поширювати, та переносити до Вікіпедії, Вікіджерел, Вікісховища та інших сайтів Фонду Вікімедіа. Матеріали сайту опубліковано на умовах ліцензії CC BY-SA.

«Віртуальний музей дисидентського руху в Україні» створено учасниками Української Гельсінкської спілки з прав людини (УГСПЛ) та Харківської правозахисної групи (ХПГ).  Віртуальний музей працює за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Оприлюднено в Проекти з партнерами | Позначки: | 1 коментар

Пам’ятки Рівненщини

Відділ охорони культурної спадщини при Рівненському обласному краєзнавчому музеї надав нам списки пам’яток історії (813 об’єктів) та монументального мистецтва Рівненської області (84 об’єкти):

Рівненщина стала 13-ю із 24-х областей України, що представила свої списки.  На даний момент найповніші списки маємо з Вінничини, Волині, Хмельниччини і Харківщини, найслабше представлені Закарпаття, Київщина, Черкащина, Полтавщина, Дніпропетровщина і Запоріжжя (див. карту).

Оприлюднено в Культура і мистецтво | 3s коментарів

Страйк російської Вікіпедії призвів до сплеску популярності української

Згідно з даними статистичного серверу 10 липня відвідуваність статей української Вікіпедії значно перевищила середньостатистичні показники. Так,  головну сторінку в цей день було відвідано 103 886 разів, тоді як зазвичай відвідують 20 – 25 тисяч.  Такі статті, наприклад, як Українська мова, Київ, Ялта, Шопен, Шекспір відвідували в 2-3 рази частіше, а Україна і Джастін Бібер – в 7 разів частіше, ніж в попередні дні липня.

Таким чином страйк російськомовної вікіпедії дав змогу побачити, що українська Вікіпедія має значний потенціал, що не розкривається через те, що багато українців віддають перевагу російській. Зусилля українців, відданих українській Вікіпедії забезпечують їй за кількістю статей 14-е місце, а за відвідуваністю – 20-е (квітень 2012) серед усіх мовних розділів Вікіпедії.

Нагадаємо, що страйк російської Вікіпедії був викликаний поправками до закону «Про інформацію…», що на думку учасників проекту може призвести до створення в Росії аналога «великого китайського фаєрволу». Подібні страйки раніше проводили італійські та англомовні американські дописувачі Вікіпедії.

Відгук у медіях (більше 40 повідомлень):

Читати далі

Оприлюднено в Статистика | 5s коментарів

26-томній «Історії міст і сіл Української РСР» — 50-років

50 літ тому, 1962 року, ЦК КПУ ухвалив постанову № 16/18-3 “Про видання «Історії міст і сіл Української РСР», з якої офіційно почалося написання 26-томної серії книг «Історія міст і сіл Української РСР». Робота над текстами нарисів і довідок для видання виконувалася на громадських засадах, за приблизними підрахунками до написання матеріалів були причетні близько 100 тисяч авторів. Тож і не дивно, що й досі «Історія міст і сіл Української РСР» не має аналогів у світі ні за обсягом, ні за охопленням території дослідження, ні за багатьма іншими показниками. 26-томне видання вважають найбільшим здобутком українського краєзнавства 1960—1980-х років, а роботу над ним — відродженням потужного громадського руху дослідників рідного краю, який за часів української незалежності невпинно зростає. Створення цього унікального видання було великою справою життя Петра Тронька – Героя України, академіка НАН України, ініціатора відродження та багаторічного керівника Національної спілки краєзнавців України. 12 липня Петру Тимофійовичу виповнилося б 97…

Про те, чи актуальна сьогодні «Історія міст і сіл України», як просувається робота по перевиданню енциклопедії, озвучена в Державній програмі розвитку краєзнавства та про досягнення Української Вікіпедії в царині історії міст і сіл мова йшла на прес-конференції, яка відбулася 12 липня 2012 року.

Участь у ній узяли:

Руслана Маньковська – заступник голови НСКУ, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, доцент;

Валентина Бездрабко – директор Інституту державного управління і права КНУКіМ, доктор історичних наук, професор;

Євген Букет – голова правління ГО «Вікімедіа Україна»;

Юрій Пероганич – член правління — виконавчий директор ГО «Вікімедіа Україна».

 

Оприлюднено в Проекти з партнерами | Позначки: , , | Залишити коментар

Страйк російськомовної Вікіпедії

Wikipedia-ru-censorship.png

Як повідомляє “Вікімедіа РУ”, Російськомовна Вікіпедія буде закрита 10 липня на знак протесту проти пропонованих поправок до закону «Про інформацію», обговорення яких цього дня триватимуть у Державній Думі Російської Федерації. Ці поправки можуть стати основою для реальної цензури в мережі Інтернет – формування списку заборонених сайтів і IP-адрес з їх подальшою фільтрацією.

Лобісти та активісти, які підтримують ці поправки, стверджують, що вони спрямовані виключно проти змісту на зразок дитячої порнографії «і тому подібних речей», але, на думку вікіпедистів, слідування положенням і формулюванням, винесеним на обговорення, може спричинити до створення в Росії аналога «великого китайського фаєрволу». Практика застосування законодавства, що існує в Росії, говорить про високу ймовірність найгіршого сценарію, за якого незабаром і доступ до Вікіпедії буде закрито по всій країні.

10 липня проходитиме друге читання закону в Державній думі Російської Федерації. Поправки набудуть чинності в день підписання закону Президентом Російської Федерації після третього читання, дата якого поки що не визначена.

Раніше подібні акції протестів влаштовували  4 жовтня 2011 на  Вікіпедії  італійською мовою проти законопроекту «DDL intercettazioni» (Закону «Про прослуховування»)  та на Англомовній Вікіпедії 18 січня 2012 року  проти прийняття Палатою представників США закону «Про боротьбу з інтернет-піратством» i та Сенатом США «Про запобігання реальним інтернет-загрозам для творчості та крадіжки інтелектуальної власності». Громадська організація «Вікімедіа Україна» стурбована спробами поставити Інтернет під тотальний контроль і висловлює підтримку російським вікіпедистам.

Оприлюднено в Поточні події | 2s коментарів

Козятин готовий до конкурсу “Вікі любить пам’ятки”. Київ на підході.

Козятин став першим українським містом, список пам’яток якого на 100 % готовий до конкурсу  “Вікі любить пам’ятки“, що відбудеться у вересні цього року. Список пам’яток цього міста розробив вікіпедист NickK і він доступний за цим посиланням.  Майже готова до конкурсу лівобережна частина Києва, а ось правобережна ще потребує проставлення географічних координат. 

Нагадаємо, що за запитом “Вікімедіа Україна” 12 областей України та республіка Крим надіслали нам списки пам’яток. Найповнішими списками об’єктів наразі представлені Київ, Вінницька, Волинська, Харківська та Хмельницька області. Ці списки включають пам’ятки архітектури, історії, монументального мистецтва та археології. Добре деталізований список маємо із Криму, щоправда він, як і список пам’яток міста Харкова потребує перекладу українською мовою. Найменшою кількістю пам’яток поки що представлені Запорізька, Закарпатська, Київська, Полтавська, Рівненська та Черкаська області.

Долучитися до проекту можна на сторінках його проекту – Вікіпедія:Проект:Вікі любить пам’ятки. Ви можете допомогти уточненням інформації про об’єкт, додаванням посилань на статті вікіпедії, додаванням у списки фотографій, що вже завантажені на Вікіпедію та додаванням географічних координат. Основна мета конкурсу – сфотографувати всі об’єкти, що мають статус пам’ятки в країні.

Оприлюднено в Конкурси, Поточні події | Залишити коментар

Карти з Вікімапії тепер можна вільно розміщувати у Вікіпедії

Wikimapia змінила тип ліцензії на  “Creative Commons license Attribution-ShareAlike” (CC BY-SA). Тепер її вміст можна вільно поширювати і змінювати, в тому числі публікувати у Вікіпедії та на Вікісховищі! Подробиці тут (англійською).

Відповідно до пункту G. документу Wikimapia terms reference, поширення даних з Вікімапії і похідних творів, які використовують дані Вікімапії потребує:

a. Посилання на оригінальний url,

b. Зазначення  “Wikimapia.org” з посиланням на http://wikimapia.org

Оприлюднено в Проекти з партнерами | Позначки: , | 2s коментарів