Вікімедіа Україна

Підготовка до експедиції почалася ще задовго до виїзду: потрібно було зібрати усе необхідне спорядження для зимових походів, бо Чорногірський хребет не є простим, а за складних погодних умов похід може бути небезпечним для життя. З погодою нам пощастило, але про це згодом. Місяць пошуку у друзів, в магазинах прокату, купівлі усього спорядження — і от в нас є все, що потрібно: кішки, льодоруби, мотузки, карабіни, жумари, сніголавинна лопата та страхувальні системи. Рюкзаки спаковані, тож можна вирушати.

Старт нашої експедиції відбувався з прикордонного КПП у присілку Шибене. До початку підйому на хребет якихось 2 км. Вже під час перших кроків, зроблених по підйому, відчували сильну втому — мабуть тому, що остання поїздка в гори в деяких учасників сталася ще влітку минулого року. Порадувало те, що стежка вже була протоптана, а яскраве сонце дарувало багато тепла.

Попереду 5 км до місця ночівлі на полонині Веснарка, та підйом все не закінчувався. 3,5 години — і ми на полонині. З кожною хвилиною заходу сонця температура повітря опускалась все нижче. В кошарах на полонині був аншлаг, велика кількість туристів розраховувала переночувати саме в цьому місці, щоб зранку вдало штурмувати підйом на перший двохтисячник в нашому списку. Та ми були готові до цього, і без проблем розмістилися у своїх комфортних наметах, почавши готуватись до ночівлі. О 19:00 температура опустилась до -15. Якщо чесно, нас це порадувало, адже це повинна бути найхолодніша ночівля в поході, і спальні мішки з нею спокійно справлялись.

Другий день почався о 7:30. Погода, як і вчора, тішила безхмарним небом, твердим снігом під ногами та приємною прохолодою. Сонце все вище над вершками засніжених дерев, а ми все швидше готувались до виходу. Попереду важкий день і непідкорені вершини, до найближчої з яких гори Піп Іван Чорногірський залишилось всього 6 км. Вершина нас зустрічала важкими затяжними підйомами. Дорога до озера Марічейка була неймовірно красивою… Всипані снігом ялини закривали нам дорогу від палючого сонця, лише окремими острівцями промені здобували перемогу і пригрівали наші голови.

Озеро всією силою боролося з зимовими холодами. Під шаром снігу на озері можна було побачити невеличкий прошарок води, яка ніяк не замерзала. Останні 3 км були найважчими. Сонце зі всіх сил припікало нас то в спину, то в обличчя. За невеликим пагорбом нам нарешті відкрилась вершина з обсерваторією. Останні 400 м ми пролетіли.

Дві години на милування краєвидами, обід, дзвінки додому і друзям, обговорення походу з рятівниками, що цілодобово чергують на вершині — і в 14:45 ми знову в дорогу… До гори Дземброня ми дійшли за 40 хв.

З кожним сантиметром сонце опускалось все нижче і нам було все холодніше продовжувати йти. Прийшла пора обговорити місце ночівлі, а ноги наче тягнули нас вперед. Ми навіть не відчули, як проходили вершину за вершиною і наблизились впритул до гори Мунчел. Сонце практично сховалось за обрій, а ми з максимальною швидкістю закопували наші намети в сніг, готували вечерю. Перед сном зігрілись, випивши по 150 гр глінтвейну. На вулиці -14, а голоси з наметів ще довго не вщухали…

Третій день розпочався не дуже оптимістично. О третій ночі 3:00 на хребті зірвався вітер. Він поривами струшував намети, аж до поки не прийшов час вставати. 8:00 – підйом. Вискочили з наметів, а на небі ні хмаринки. Вітер, то зриваючись, то вщухаючи підсипав нам до сніданку трохи снігу. Підйом на гору Мунчел ми практично не відчули, заряджені енергією і підганяючим нас вітром, дуже швидко покорили вершину. А за нею наш другий двохтисячник, гора Бребенескул. Підйом видався не дуже важким, та все ж таки потратилось багато сил. Всьому виною снігові замети між полями твердого зафірнованого снігу. Місцями глибина заметів сягала пояса, а сніг був настільки спресованим, що тратилось багато зусиль, аби звідти вибратись. Гора Бребенескул порадувала нас чудовими краєвидами і відкрила нам огляд ще на два двохтисячники, що чекали своєї черги. Перед горою Ребра ми вирішили не оминати Гутин Томнатик, як це робить багато туристів і піднятися на нього радіально. 15:45 — ми на вершині. Краса, що нам відкрилась, збивала з ніг.

Звідти було видно все: підкорені і не підкорені нами вершини, що чекали на нас в наступні дні, наче намальований засніжений Свидовець, гострі піки Мармаросів, могутні Горгани, а також в далині виднілись Фаркеу і Михалек, що разом з іншими румунськими вершинами передавали нам вітання. Далі на черзі гора Ребра, швидкий підйом і дуже затяжний спуск аж до озера Несамовите і гори Туркул, що охороняє його красу. Небезпечне ребро перед Туркулом пройдено і ми стаємо на ночівлю о 17:10. Закопались в сніг, приготували смачну кукурудзяну кашу з салом і повлягались спати.

Четвертий ранок вдався не з найкращих. Як на замовлення, цілу ніч навкруги зі сніжними заметами воював вітер, переносячи їх по схилу до наших наметів. Змогли проснутись лише о 8:00. Та навіть і тоді сонця не було видно… Небо перетягнуло темно сірими хмарами, а вітер підривав залишки пухкого снігу і закидав нам в намети кожного разу, коли старались звідти вийти. Збори затянуглись до 12 дня, а погода тільки погіршувалась. Вирішили не чекати змін і йти далі. Крутий підйом до вершини і за 20 хв ми перед першим скалистим уступом. Розділились на дві групи і успішно його обійшли. Ще 20 хв і цілі досягнуто.

Гора Туркул по своєму заворожує. Висота, яку всі звикли обходити влітку, а взимку це зробити неможливо. 15 хвилинний спуск і ми перед двома підйомами: Пожижевська і Брескул. На першій вершині проблем не було, піднялись за півгодини. Але тільки не на Брескулі. Вітер здував з ребра схилу, а підйом був наче вічність. Ближче до вершини гора наче говорила: «Я лиш одна з небагатьох в цьому маршруті, та взяти мене не так вже й легко…» На спуску швидкість вітру по відчуттях перестрибнула в позначку 40м/с. Те відчуття, коли розвертаєшся проти вітру і не можеш вдихнути від тієї сили, що аж запирає дух. Говерла порадувала підйомом, вкритим міцним фірном, і наша група в кішках справилась з ним за 50 хв. Та спуск став пеклом для кожного з нас…

Сильний вітер зривав з гребня, шматки сніжника бомбардували нам лице раз за разом. Кожен метр дороги ми старались вдивлятись в маленький туристичний притулок, що стоїть на схилі і мріяли попити там чаю… Попили, та не довго. Сонце вже практично зайшло, а до КПП ще іти як мінімум годину. 20:00, і ми повечерявши вляглись спати в комфортному будинку на перевалі між Петросом і Говерлою з компанією старших туристів, веселих спогадів і сміху, що не затихав до опівночі.

Приємний ранок у туристичному притулку, чудова сонячна погода за вікном, смачний сніданок і остання вершина в цьому поході… 10:30, і ми вже на маршруті.

Сонце підтопило сніжний покрив, ноги у важкому взутті змішували все в кашу, на кішки налипали сніжні брили, додаючи черевикам зайві кілограми.

Та це нікого не зупиняло, адже Петрос постійно був в полі зору і вабив своєю неприступністю. Перед початком підйому дізнались, що сьогодні туди вдалось піднятись лише одиницям. Яскраве сонце і тепла погода обманом тянула всіх на верх, де їх зустрічав сильний обпікаючий обличчя вітер. Та це стало лише додатковим стимулом. Сходження тривало майже 2 години: порадившись, ми обрали оптимальний маршрут між двома ребрами гори, які захищали нас від вітру, по твердому снігу, що дозволяв без перешкод врубуватись кішками і впиратись льодорубами.

Вітер застав нас вже на останніх 100 метрах підйому, та порівняно з вчорашнім днем він не був настільки сильним, щоб повертати назад. Гору Петрос підкорено; втомлені та щасливі, ми ще довго милувалися пройденою Чорногорою, тикали пальцями, називаючи кожну підкорену вершину і згадуючи, як це було. Попереду лише спуск в Козмещик і дорога додому…

За результатами цієї вікіекспедиції у Вікісховище завантажено 170 зображень, картосхеми маршруту, створено у Вікіпедії статтю про печеру Петрос, а у Вікімандрах — про місто Верховину, покращено понад десяток інших статей. Якщо ви хочете провести подібну експедицію за підтримки Вікімедіа Україна — звертайтеся!  Наша підтримка — ваші зображення і статті у Вікіпедії 🙂

Автор фото — Андрій Угрин, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0
(Ви можете вільно використовувати ці фото за умови вказання автора і ліцензії)

18 лютого в читальному залі Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки відбулася вікізустріч з уродженцем Тернополя, відомим вікіпедистом Мар’яном Довгаником, на яку прийшли бібліотекарі та читачі книгозбірні, представники кількох тернопільських інтернет-ЗМІ, вікіпедисти Микола Василечко та Антон Марчевський. Зустріч була зорганізована до 10-річного ювілею, адже саме 14 лютого 2007 року Мар’ян уперше створив статтю у Вікіпедії під псевдонімом Tomahiv (згодом змінив нік на MaryankoD). За час редагування досяг рекордної кількості започаткованих статей з поміж усіх вікіпедистів — більше 34 800.

Зустріч розпочала завідувачка сектору періодики Наталія Крещик, яка представила Мар’яна Довганика короткою довідкою із життєпису та вікіздобутками. Далі почалося спілкування без попередньої підготовки, тому бесіда була жвавою і дискусійною.

Розповідаючи про власні спонукальні мотиви редагування статей, Мар’ян зазначив, що вперше про Вікіпедію він дізнався в 13 років від старшого брата. Проект його зацікавив, зокрема тим, що його може редагувати будь-хто, і не тільки редагувати, а й стати адміністратором. На той час доступ до Інтернету був дещо обмежений, але через два роки в нього з’явилася можливість редагувати Вікіпедію і вже за півроку активного редагування став адміністратором. Завдяки сайту Верховної ради вдалося започаткувати чимало статей про населені пункти України. Пізніше інформацію брав з регіональних енциклопедій та довідників. Їздив на велосипеді південним Поділлям і Волинню, фотографував, зокрема, дерев’яні храми.

Далі Мар’ян розповів про основні засади Вікіпедії, редагування окремих сторінок, про спільноту та голосування, про захист сторінок і блокування та інші особливості роботи адміністраторів, патрульних та користувачів. Відповідаючи на питання учасників вікізустрічі, він зазначив, що не довіряти Вікіпедії не має підстав, якщо в статті є посилання на джерела, навівши як приклад статтю про Тернопільську область, яка завдяки його зусиллям потрапила в перелік вибраних.

Учасники вікізустрічі дискутували й на інші вікіпедійні теми, зокрема, щодо авторських прав, значимості осіб, завантаження світлин.

Антон Марчевський поділився власним досвідом щодо порушення його авторських прав Національним банком України, який без дозволу автора використав сюжет світлини для ескізу монети.

Потім кілька учасників вікізустрічі пробували свої сили в редагуванні Вікіпедії за настановами Мар’яна.

Насамкінець працівники бібліотеки висловили побажання проводити віківишколи й надалі, як для бібліотекарів обласної наукової книгозбірні, так і для методистів районних книгозбірень. Отже тернопільські вікізустрічі та віківишколи триватимуть.

Зі сторінки користувача:

Мар’ян Ярославович Довганик народився 19 вересня 1991 року в місті Тернополі. Онук українського громадсько-політичного діяча, голови братства ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня», вояка УПА Петра Касінчука. Закінчив тернопільську школу № 3, навчався у Львівському університеті імені Івана Франка на японській філології.
У 2015—2016 роках був одним із двох довготермінових міжнародних волонтерів від України на Світовому Дні Молоді. Представляв Україну на цьому фестивалі.
Від жовтня 2016 працює журналістом в Українському католицькому університеті.
У Вікіпедії з лютого 2007 року під псевдонімом Tomahiv, згодом змінив його на MaryankoD. У вікі-життя прийшов ще школярем завдяки старшому брату Петрові.
Перше редагування — у статті Українська мова, перша стаття — Сполучник. З червня 2007 — адміністратор. Один із трьох бюрократів Української Вікіпедії.
Створив вікіпроект «Тернопільщина», загалом, багато працював для створення і наповнення статей про Тернопільську область. Саму статтю Тернопільська область вивів у вибрані. Це єдина область, про яку є вибрана стаття. Також про суміжну тему — Наддністрянський говір — написав добру статтю. За свою роботу у Вікіпедії нагороджений медаллю «20 років незалежності України» за визначний внесок у розвиток Вікіпедії. Станом на 1 лютого 2017 року створив 34867 статей, загальна кількість редагувань — більше 170 000, в укрвікі — більше 138 000.

Підготував Микола Василечко
Світлини автора

Для мене знайомство із українським політичним діячем доби визвольних змагань, істориком та теоретиком українського консерватизму В’ячеславом Липинським відбулося несподівано та рішуче. До цього я не знав, чи є в Україні музей, присвячений його життю і діяльності, не знав, чи згадується він в інституціях так само, як Михайло Грушевський, Леся Українка, Микола Лисенко та інші, чи ні.

Улюблена й завжди потужна Вікіпедія змусила замислитись над тим, що стаття про В’ячеслава Липинського зовсім незначно представлена у багатомовній вільній енциклопедії й існує лише у 4 мовних розділах. Стаття англійською не вражає, ба навіть українська мене ледь задовольняє. Для діяча такого рівня — це несправедливо. Стаття про Михайла Грушевського натомість існує у 23 мовних розділах Вікіпедії. Розумію, що з Михайлом Грушевським ми зуміли познайомитися після відновлення незалежності. А от з Липинським склалося інакше… Хоча його погляди гостріші; це постать Чесності, Авторитету, Шляхетності.

Звісно, в інтернеті можна знайти праці Липинського, а також роботи, йому присвячені. Але той факт, що творча спадщина цього діяча видається з приватних коштів, змусив задуматись над його особистістю ще більше. Може, це прозвучить дивно, але схоже, до його поглядів ще слід нашій еліті та інтелігенції ще слід дорости. Хоча краще б це сталося пошвидше. Читати далі →

«Феміністична майстерня» у Львові стане місцем проведення марафону з редагування Вікіпедії під назвою «Мистецтво і фемінізм» 11 березня. Ця подія присвячена покращенню розкритості теми жіноцтва і мистецтва у Вікіпедії та заохоченню жінок до редагування. Під час цього едітатону (англ. edit-a-thon, від слів edit, редагувати, і marathon) новачки навчаться редагувати Вікіпедію, отримають допомогу, зможуть поспілкуватися з однодум[и]цями. Запрошуємо людей усіх персональних орієнтацій і поглядів.

В опитуванні 2011 року Фонд Вікімедіа виявив, що менше 10% редакторів зазначають, що вони є жінками. Нестача жінок-редакторів призводить до недостатньої розкритості тем, що стосуються жінок і малої кількості статей про жінок у найпопулярнішій онлайн-енциклопедії.

Міжнародна акція Art&Feminism, а також інші дружні інціативи, на зразок Women in Red, спрямовані на подолання гендерного розриву у статтях, т.зв. gender gap. Починаючи з 2014 року понад 280 марафонів редагування в рамках Art+Feminism було проведено по всьому світу, в тому числі в Україні, і було створено близько 4600 статей різними мовами.

Для заходу у Львові підготовлено список статей, які треба створити: Мела Тененбаум^[en] — американсько-українська скрипалька, Діна Шнейдерман^[en] — шведсько-українська скрипалька, «скляна стеля»^[en] — термін на позначення невидимого бар’єру, що не дає жінкам і представникам меншин досягти найвищих щаблів корпоративної драбини, та багато іншого.

Якщо чогось немає у Вікіпедії, але воно має там бути — створи статтю самостійно. Це засадничий принцип редагування Вікіпедії: хто, якщо не я? Тому приходьте 11 березня у Львові на площу Ринок, 42! Не забудьте прихопити ноутбук або планшет. Двері заходу відкриті для вас до 17:00. Приєднуйтеся також до події у Facebook:
facebook.com/events/244429649352574

Із запитаннями звертайтеся: vira.motorkowikimedia.org.ua, 0667740499

Кожній людині, яка любить своє місто, хочеться, щоб про нього знали всі, адже так? Ми вже звикли, що про безліч речей можна дізнатися з Вікіпедії, тому логічно, що описувати своє місто треба у вільній енциклопедії.

1—31 березня у Вікіпедії пройде «Місяць Тернополя». Це частина постійного проекту під назвою Тематичний тиждень, коли якийсь період часу спільнота редакторів «налягає» на розробку певної теми. Місячник Тернополя має на меті залучити до створення нових та впорядкування і редагування наявних статей, категорій, шаблонів про місто Тернопіль, і нових дописувачів теж.

Акція проводиться за підтримки Тернопільської міської ради. Учасником Місяця може бути будь-який зареєстрований користувач Вікіпедії, а щоб створені статті взяли участь у конкурсі, в обговорення створених статей треба додавати шаблон {{Ternopil-week-new}}.

Для учасників організатори підготували список статей, які необхідно створити: це статті про відомих тернополян (наприклад, історик Олег Гаврилюк, радіожурналістка Наталія Колтун), вулиці міста (вул. Леся Курбаса, Лесі Українки, Лучаківського…), пам’ятки і пам’ятники (Військове кладовище, Вілла Грабовського тощо), бібліотеки, церкви та багато іншого. Потрібні також оглядові статті на зразок «Освіта Тернополя», яких зараз іще немає.

Найактивніші учасники отримають подарунки в таких номінаціях:

• «За найбільшу кількість створених статей»,
• «За найповніші статті»,
• «За найповнішу статтю про вулицю міста»,
• «За найповнішу статтю про пам’ятку культурної спадщини»,
• «За найповнішу статтю про особистіть, котра пов’язана з Тернополем»,
  спеціальні номінації (за наявності даних про вік):
• «Наймолодший автор статей Місячника»,
• «Найстарший автор статей Місячника».

Статті мають відповідати вимогам Вікіпедії, а саме енциклопедичності, критеріям значимості, вимогам до стилю, посилатися на авторитетні джерела і мати зноски, не порушувати авторські права чи містити власні думки. Під найповнішою треба розуміти статтю з перевіреними даними за джерелами, зі світлинами, історією, цікавими фактами щодо теми статті, тощо.

По закінченню березня статті учасників конкурсу оцінить журі у складі досвідчених вікіпедистів, представників Тернопільської міської ради та тернополезнавців. Нагородження найактивніших авторів планується 8 квітня 2017 року у виставковій залі Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Всі переможці номінацій отримають сувеніри з логотипом Вікіпедії від «Вікімедіа Україна».

Більше інформації, посилання на правила, джерела, перелік необхідних статей дивіться на сторінці Місяця у Вікіпедії: Вікіпедія:Проект:Тематичний тиждень/Місяць Тернополя

На сьогодні існує 295 мовних розділів Вікіпедії. Усі вони є окремими сайтами, з назвами на зразок uk.wikipedia.org, де перші дві чи три літери — код мови. (Принагідно зауважу, що код української мови — uk, а України як країни — ua, тому не плутайте). Є група мовних розділів, які ще не створені окремо, а перебувають в так званому Інкубаторі, поки мовний комітет спільноти не вирішить, що такий сайт має своїх дописувачів і буде розвиватися.

Кожна стаття пишеться окремо і, в принципі, не залежить від версій про цей же предмет іншими мовами (крім випадків, коли статтю повністю перекладають з однієї мови іншою, але й тоді, після завершення перекладу стаття починає жити власним життям і подальші редагування не обов’язково стаються внаслідок змін в інших мовних розділах). Статті пишуться на основі різних джерел, і найвірогідніше — джерел тією мовою, що є рідною для дописувача. Певний мовний розділ Вікіпедії дуже залежить від кількості і якості джерел, на які посилається, бо дописувачів, які можуть перекладати з інших мов, зазвичай менше. Тому стаття про якогось політичного діяча може (і, вірогідно, буде) кардинально відрізнятися, скажімо, англійською, українською і китайською.

Статті пов’язані між собою міжмовними посиланнями. У Вікіпедії є службова сторінка «Сторінки з найбільшою кількістю інтервікі-посилань», де можна побачити список статей, що створені різними мовами. Немає жодної статті, що мала б 295 мовних версій. Найближче наблизилась стаття про Фінляндію — 283.

Перша десятка виглядає так: Читати далі →

Коли я хочу дізнатися більше про щось, я вводжу в пошуковий рядок назву цього предмета, явища, ім’я людини тощо і, здебільшого, отримую інформацію про те, що мене цікавить. Коли іноді за відомою мені назвою, чи за моєю версією написання слова, мені не вдається отримати шукане, я звертаюся до дотичних тем, явищ, або імен, зі сподіваннями знайти в них посилання на те, що мене цікавить. Певен, це звичний алгоритм дій не лише для мене і він достатньо дієвий, аби його дотримуватися.

В ідеальному світі за таким підходом можна отримати всю потрібну інформацію. Але світ не ідеальний, а пошукові рушії і більшість контенту взагалі створені людьми. Тому система має слабкі місця, через які можна не знайти того, що шукаєш, хоча воно й було зовсім поряд, можна не дізнатися, що за темою можна прочитати ще і в сусідньому місці. Термінами Вікіпедії – читач може не знайти статті під тим заголовком, який шукає, він може читати суміжну статтю, але не знайти в ній посилання на сторінку із тим, чим цікавиться, або читаючи власне те, що йому цікаво, може не дізнатися якоїсь дотичної інформації, яка його теж могла б зацікавити.

Для енциклопедії це означає зниження відвідуваності і популярності, оскільки читачі, замість більше читати, змушені більше звертатися до пошуку і, ймовірно, знаходити те, що їх цікавить, в інших місцях. На додачу, та сама неможливість знайти шукане може призвести до розпорошення зусиль дописувачів проекту, бо вони можуть почати створювати статті з нуля, вважаючи, що їх немає, замість того, аби доповнювати їх, або писати суміжні, направду ще не написані.

Частиною цього явища у Вікіпедії є так звані ізольовані статті, або статті-сироти – тобто, сторінки, на які не посилаються інші статті Вікіпедії і знайти які можна, через це, тільки безпосередньо через пошук, якщо знаєш, що шукати. Читати далі →